Глава Перша (продовження 13)

Після того як Атракс дав їм нове життя, Касим, вступивши на службу до варти, постійно заводить нові знайомства або приводить додому вже тих, з ким уже знайомий. Це, загалом, чудово: колишній розбійник і колишня наймана вбивця живуть життям нормальних людей і приводять до себе додому то нових друзів, то нових подруг. Але, як і в звичайних людей, бувають дні, коли нікого не хочеться ні бачити, ні чути! І ось сьогодні якраз один із таких днів!

Сабіла, смаглява, струнка красуня з бурштиновими очима, нахмурившись і злегка стискаючи акуратні, трохи пухкі губки, придивилася, кого привів Касим. І весь її поганий настрій зник. Касим привів Його! Милий і єдиний Касим привів коханого Янгола! Касим привів Атракса. Вона так давно його не бачила... І зараз, коли Атракс стояв на порозі дому за спиною Касима у звичайному одязі, у світлі згасаючого сонця, він здавався ще більш величним.

Сабіла полюбила Касима як єдиного чоловіка, який прийняв її такою, якою вона є. А ось Атракса вона покохала після того, як він своєю безмежною силою направив її на шлях істинний — як істинний прояв Божої всепрощаючої милості в плоті! Ну й злегка як чоловіка теж, але Касим цьому не перечить, а минулого разу, як Атракс до них заходив, їй здалося, що навіть заздрить їй трохи. І як і минулих та позаминулих разів, так і зараз у Сабіли починали навертатися сльози на очі й литися так, що одяг був мокрим. Вона закрила відкритий рот руками й завмерла, не відриваючи погляду від Атракса.

Касим, усміхаючись і нишком радіючи, увійшов до будинку. Він обожнював цю реакцію Сабіли. Сабіла, за мірками Касима, була надто красивою та незвичайною дівчиною, на яку він не заслужив би й за два життя. Але, знову ж таки, завдяки їхньому улюбленому Янголу вони опинилися разом. Коли він побачив її вперше, в його серці щось так кольнуло, що важко стало дихати. Він не міг знайти собі місця, думав тільки про неї і, немов закоханий юнак, боявся підняти на неї погляд. До того ж вона була ще й молодша за нього на десять років. Він навіть боявся уявити собі, що такий старий, загартований, пошарпаний вовк-одинак зможе бути разом із цією красивою юною вовчицею. Ці думки зводили його з розуму. Він часто йшов з дому, коли був вихідний, і безцільно блукав, намагаючись приглушити в собі ці почуття. Випадково зустрівши Атракса, він розповів йому про свої муки. Але, як і очікувалося від Атракса, порада була проста: зізнатися у всьому Сабілі. Ну звісно! Зізнатися! У Янголів, може, все так просто й відбувається, а ось смертні, коли закохуються по-справжньому, особливо вперше, то відчувають такий страх перед освідченням, що ноги починають тремтіти. Адже істина не тільки в тому, що коханню всі віки підвладні, але й страху освідчення у своїх почуттях також усі віки підвладні. Побачити на коханому обличчі гримасу зневаги чи огиди, чи нерозуміння, чи відмову, чи усвідомлення, що твої почуття не будуть прийняті, призводить до такого жаху, суть якого сягає самої душі. Це не страх смерті, але страх розбитого серця та зруйнованої душі... А Янголам усе просто — візьми та зізнайся. Цікаво, Атракс взагалі сам колись закохувався, щоб таке радити! Одного разу Касим провів у своїх роздумах стільки часу, що повернувся додому глибокої ночі й дуже тихо, щоб не розбудити Сабілу, пройшов до себе в кімнату. Але сон не приходив. Того ж дня зранку вони перетнулися з Сабілою біля кухонного столу, і вона йому усміхнулася. Боже Всевишній Ільнір! Якою ж вона була прекрасною в ранкових променях сонця! А її бурштинові очі сяяли, немов коштовне каміння! Цей образ не виходив у Касима з голови. Він його бачив перед собою, що з заплющеними, що з розплющеними очима. Може, Атракс спеціально розмістив їх жити разом, хоч і тимчасово, щоб Касим мучився? І в цей момент своїх тяжких роздумів він відчув, що у темній кімнаті з'явився хтось іще. Ні, не хтось! Це була Сабіла! Він упізнав легкий шерех її ніжок! Вона наблизилася до нього й забралася на ліжко, завмерши рачки, немов кішка. Очі Касима широко розкрилися. Він увесь напружився, але тіло охопило таке тремтіння, що здавалося, разом із ним тремтить уся кімната.