Глава Перша (продовження 12)

Сонце вже схилялося до заходу, коли Атракс наближався до будинку Касима. Назустріч йому з-за рогу вийшов сам Касим. Він спершу здивувався, але потім, широко усміхаючись, розвів руки в сторони й привітно заговорив:

— Друже мій! Ти не перестаєш мене дивувати навіть у таких дрібницях, як ця зустріч! Ти з'явився саме тоді, коли я найкоротшим шляхом поспішав до будинку, щоб зустріти тебе! Хіба може звичайна людина так точно розрахувати час!

Атракс усміхнувся й відповів:

— Касиме, це просто збіг.

Касим заперечливо кивнув і відповів:

— Ні. Я сказав тобі біля воріт, що буду біля порога дому, коли сонце схилятиметься до сну. Звичайна людина, якби хотіла мене застати в цей час, прийшла б завчасно і просто чекала б. Однак ти опинився тут точно в той час, як я вийшов з-за рогу. Навіть Ільнір міг би помилитися із часом, але тільки не ти! Ні, тільки не ти! Ти просто дивовижний у всьому!

Атракс закотив очі й сказав:

— Касиме. Досить уже обсипати мене компліментами, немов дівчину, що червоніє. Це просто збіг.

Однак Касима вже неможливо було переконати. Він пам'ятав, як уперше зустрівся з Атраксом. Як усвідомив і відчув на собі його нелюдську, жахливу силу й міць. Пам'ятав, як відчув тваринний страх перед істотою в сотні, ні, в тисячі разів сильнішою за нього. І пам'ятав м'які, переконливі слова Атракса, які вирвали його з глибокої трясовини розбійницького життя. А потім Атракс знайшов йому роботу, дім і Сабілу. І все це задарма! Просто так! І в серці Касима спалахнуло нове почуття, якого він ніколи раніше не відчував. Почуття безмежного захоплення. Касим став майже боготворити Атракса. Ця людина безмежної сили й з такими ж незрозумілими безмежними зв'язками серед адміністрації міста просто розходжує містом і просто дружить із Касимом. І як це все можна пояснити в жорстокому та несправедливому людському суспільстві? Дуже просто! Атракс — посланець Всевишнього Ільніра. Янгол добра і прощення, хоч сам він це постійно заперечує. Але Касим у своєму переконанні не самотній. Сабіла повністю поділяє його віру щодо Атракса. Тому вони обоє й вирішили регулярно робити пожертви та возносити молитви Ільніру за те, що послав їм, грішним, Янгола Атракса!

Біля порога Касим радо обійняв Атракса, відчуваючи крізь одяг його нелюдськи складені та розвинені м'язи, які були міцні, наче камінь. Ну от! Атракс хоч і заперечує, що він янгол, але його статура говорить сама за себе! Касим нарешті відчепився від Атракса, розмірковуючи про те, як неймовірно обійняти Янгола у плоті, і, усміхаючись, відчинив вхідні двері, голосно вимовивши:

— Сабіло! Сабіло! Поглянь, кого я до нас привів!

У відповідь почувся жіночий дзвінкий молодий голос з легкою хрипотою та з ноткою докору:

— Касиме! Кого ти привів? Знову скорпіонщика? Я сьогодні не в настрої приймати гостей. Цей мерзенний стариган мені всі нерви вимотав!

Накинувши на себе жовто-синє плаття без рукавів і недбало закріпивши шпилькою густе темне волосся, вона вийшла з дальньої кімнати побачити, кого цього разу притяг Касим.