Глава перша ( продовження 10)

Хасан, як міг, відкрив очі, застелені пеленою сліз, й побачив могутню постать Атракса над собою, що здавалася осяяною світлом. Може, це насправді янгол, а не людина! Так, це янгол! Всевишній Ільнір послав на землю своїх святих воїнів, щоб боротися зі злом і рятувати грішні душі! Так! І Касима було врятовано!!! Може, й він зможе врятуватися! Може, для нього знайдеться місце у світі людей, а не в жалюгідній купці розбійників, що називають себе Вершителями Року. Хасан тихо захрипів:

— Що ж мені робити тепер?

Атракс одразу ж відповів:

— Влаштуйся працювати скорпіонщиком. Ти любиш небезпеку, через неї ти відчуваєш життя. А ця робота досить небезпечна. І змій, і павуків, і скорпіонів із будинків треба виловлювати. І платять добре, і поважатимуть усі. А через небезпеку небагато хто бажає бути скорпіонщиками, а ти, мені здається, цілком зможеш. Ну, якщо ти захочеш. Я тебе не змушуватиму й не лякатиму. Я тобі дав вибір. Ти цілком можеш зараз повернутися до своїх розбійників і забути все, що сьогодні сталося, як страшний сон. Але сумніваюся, що тоді в тебе з'явиться ще раз шанс змінити своє життя. Якщо вирішиш усе ж таки змінитися на краще, приходь до Касима. Завтра він буде вдома, і він тобі допоможе вирішити всі питання. Скажеш Касиму, що тебе направив Атракс. А тепер я йду. Далі все залежить від тебе. Ти господар свого життя і сам робиш свій вибір. Бувай, Хасане. І Атракс, знову накинувши на себе синій халат, зник за рогом будинку.

А Хасан так і залишився лежати. Очі його висохли, але отямитися він ніяк не міг. Скорпіонщик... Він згадав, як у дитинстві захоплювався скорпіонщиками. Як вони вправно ловили небезпечних змій, великих отруйних павуків і скорпіонів. Він згадав, як думав, що стане скорпіонщиком, коли виросте, і всі ним захоплюватимуться. І ось ця людина, не замислюючись, сказала йому бути скорпіонщиком, немов уся сутність Хасана була на долоні в Атракса, і він вибрав найсвітліше, найдавніше й найпрекрасніше, що залишалося в пам'яті Хасана.

Хасан шмигнув носом і підвівся. Обличчя його було суворим, але не похмурим. Він знову одягнув штани й підняв ятаган, що розлетівся на шматочки. Він усе для себе вирішив! Хасан підніс зламане лезо ятагана до вусів і недбало, зі шматочками шкіри, збрив їх. Потім підніс лезо до лівого плеча і двома помахами зрізав шкіру, на якій красувалося татуювання банди розбійників – червоний череп з іклами, оповитий стеблом троянди. Він усе вирішив! І рішення його було таким: колишній Хасан, Хасан-розбійник, помер...

Атракс неквапливо повернувся до опочивальні, однак Торвальда там уже не було. І хоч він описав Атраксу місто настільки докладно, як міг, усе одно залишалося бажання розпитати деякі деталі. Ну, гаразд. Мабуть, північанин сюди часто навідується. Якщо ще раз побачаться, то обов'язково поспілкуються. До того ж Атракса зацікавило не лише місто, а й північні варвари та жахливі мавпи, з лап яких він урятував свою кохану. Чому мавпи живуть у льодах? Як вони виглядають? І наскільки ж здичавілим має бути плем'я людей у цих крижаних землях, що північани їх вважають варварами, хоча за мірками його народу самі північани вважалися глибокими варварами...