Глава перша ( продовження 9)

Сказавши це, Атракс підняв голову й, злобно усміхаючись, сказав:

— О-о-о, старий, а ти залишився? Хочеш подивитися, як свинка верещатиме?

Почувши це, старий розбійник жалібно закричав і, закривши обличчя руками, втік.

Хасан почув, як старий, кричачи, втік. Хасан залишився сам на сам із цим чудовиськом. Боже всевишній Ільнір! Врятуй! Прости! Або Іблісе, забери зараз же в пекло, але не дай звершитися такому неподобству!

Атракс, усміхнувшись, ляснув Хасана по заду. Від цього ляпанця Хасан відчув неймовірний приплив відчаю. Усе тіло пробило сильне тремтіння. Горло й груди здавила гірка образа за себе. З очей самі собою стали котитися сльози, і з усіх слів, які він міг видавити з себе, було лише хрипле:

— Не треба, не треба, не треба...

Атракс сів поруч із Хасаном. Його обличчя й голос змінилися й стали такими ж спокійними й рівномірними, як коли він говорив із північанином в опочивальні:

— Не треба кажеш? А тепер згадай обличчя всіх тих, хто так само просив тебе. Ти їх не помилував. Ти став їхнім суддею й катом, хоча ти не бог і не демон. Ти така ж звичайна людина, як і всі ті, хто просив у тебе пощади. Ти просто трохи сильніший за них був. Але замість того, щоб захистити слабких від горя й біди, якщо Небеса послали тобі силу, ти цією силою завдав ще більше горя. І свою душу заплямував гріхом, і люди через тебе стільки болю й злигоднів пережили.

Ось те, що світ не такий простий і немає добра і зла, немає чорного й білого – це все нісенітниця, якою малодушні й заблудлі виправдовують зло, яке створили! Добро – це радість, щастя й спокій, зло – це горе, нещастя й сльози. Завдання сильних і розумних – допомогти слабшим жити в добрі. І це наповнює душу радістю. Усе! Нічого більше немає складного й мудрого. Усе дуже просто. Ось до сьогоднішнього дня ти був знаряддям зла, ти ніс зло людям, а зараз це ж зло відчув на собі. І то не повною мірою. Можна сказати, воно тебе злегка торкнулося. Біль, який відчуває зґвалтована жінка, або біль від убитої на очах рідної людини, ні з чим не порівняти... Ось ти зараз трохи відчув на собі це зло. Невже не відчуваєш, що ти така ж звичайна людина, як і всі інші? Невже тобі не гидко самому від усього, що ти робив і збирався робити ще?

Але Хасан не міг нічого відповісти Атраксу. Він хрипів і захлинався сльозами, які ніяк не могли зупинитися. Слова Атракса досягли й вух, і серця цього закоренілого, поваленого розбійника. І, як і говорив Атракс, обличчя тих, кому він заподіяв біль, спливали перед ним, і в кожному цьому обличчі він бачив себе. Тепер увесь біль і відчай, які відчули люди від його руки, відкрилися й йому, і вливалися в нього бурхливою рікою. І жодні пояснення, що винні були обставини або жорстоке, несправедливе життя з самого дитинства, не могли зупинити цей очищувальний потік душевного болю. У голові стали спливати моменти, коли він міг відмовитися від злодіянь, але малодушність і жага наживи не давали йому зробити правильний вибір. О Всевишній Ільнір, скільки ж було цих можливостей! Він усі їх змарнував! Усі!!! Нема йому прощення!

Атракс підвівся і сказав слова, які немов грім пролунали в голові Хасана:

— Я вважаю, тобі ще не пізно змінитися. Почати нормальне життя й молитися за всіх, кому ти зробив погано й боляче. Не віриш, що це можливо? Поговори з Касимом і сам переконаєшся.