Глава Перша (прододвження 5)

Ти собі не уявляєш, яких жахливих розмірів була ця споруда, схожа на кальмара. Якби вона була поруч із тим місцем, з якого ми спостерігали за містом, вона була б у два чи три рази більша за крижану скелю! Але над усім цим дивним містом відчувалася гнітюча атмосфера спустошення, покинутості й відсутності життя. Навіть залізна змія здавалася неживою, хоч і повзала вулицями. Не знаю, що за плем'я жило в цьому місті, може, невідомі нікому боги чи демони, але здавалося, що вони всі вмить померли й зникли, і тільки дух всемогутньої смерті залишився витати над цим проклятим місцем!

Ну як, друже мій? Зміг ти уявити собі крізь мою захмелілу балаканину це дивне мертве місто невідомих мешканців?

Атракс був украй вражений почутим. Очі його були широко відкриті, і він, погладжуючи свою бороду, вбирав, усвідомлював та уявляв описане Торвальдом. Крізь роздуми Атракс помітив, як постать у сірому довгому одязі, що знаходилася за Торвальдом, заворушилася й розвернулася до них обличчям. Це був дуже смаглявий чоловік з витонченими рисами обличчя, яскравими блакитними очима та скуйовдженою чорною бородою з сивиною. Атраксу здалося, що цей чоловік бажає приєднатися до бесіди.

Але увагу Атракса відвернула інша обставина. За своєю спиною він почув сиплий чоловічий голос:

— Ось він!

І слідом за ним грубий розкотистий бас:

— Ти впевнений, старий?

— Впевнений! Клянуся очима Ібліса, це він! Це він зачарував Касима. Я бачив, як Касим дивився йому навздогін. Так не дивляться навіть на юну соковиту дівчину. А ти ж пам'ятаєш Касима, і щоб він так хтиво дивився на цю бородату пику – це точно треба бути зачарованим!

Атракс обернувся. Перед ним стояли двоє в однакових темних просторих сорочках і таких же темних просторих штанах. Один був уже похилого віку, з висушеним обличчям і рідкою чорною борідкою. Другий – високий, габаритами більший навіть за Торвальда. Шкіра його була немов полірована мідь. Довгі чорні вуса звисали нижче гладко вибритого підборіддя, а насичені бурштинові очі горіли презирством і злобою. Високий незнайомець, дивлячись з-під нахмурених чорних брів прямо в очі Атраксу, прогарчав:

— Ну, падлюко чаклунська, пробив твій час. Вставай, мерзото, і не думай кричати й кликати варту, інакше я всіх тут порубаю на шматочки. — І на довершення своїх слів з силою штовхнув Атракса ногою. Але нога останнього не зрушила ні на міліметр убік, немов бугай штовхнув поріг опочивальні, а не живу людину.

Юдиф, яка проходила поруч, сплеснула руками й скрикнула:

— Божечки! Вершителі в місті!!!

В опочивальні пройшов тривожний шепіт. Здоров'як перевів погляд з Атракса на відвідувачів в опочивальні й, ні на кому особливо не затримуючись, проричав:

— А ну всі замовкли! Якщо хтось із вас, клопи, хоче ще жити, то зараз же уткнули носи в матраци й забули, що бачили!

Після цих слів Торвальд злобно усміхнувся й, пробурмотівши собі під ніс: — Вибач, Сігрід, не дочекався... — почав вставати. Атракс різко підняв руку, зупиняючи порив північанина, сказавши при цьому:

— Зупинись, друже мій. Це моя бесіда, і я сам маю її провести від початку й до кінця. — Після цих слів нахмурився й, дивлячись в очі незнайомця, що нависав над ним, суворо сказав:

— Ти хоча б уявляєш, яку цікаву бесіду ти перервав своїми злісними дрібницями?