Глава Перша ( продовження 4)

— Відповім, як зможу. — Атракс приклав пальці до бороди й сказав:

— Трохи раніше ти сказав, що бачив те чудове місто на власні очі. Чи залишився в пам'яті твоїй образ того міста? Чи зміг би ти мені детальніше його описати, щоб і я міг в уяві своїй намалювати таке незвичайне й загадкове явище нашого світу?

Торвальд широко усміхнувся й відповів:

— О так! Звичайно, я все запам'ятав, що побачив! Я спробую підібрати слова, щоб і ти уявив усе так, немов сам там побував. Отож... Почнемо з того, що таке Північ. З одного боку — це безкрає море, по якому рухаються величезні крижини. З іншого — засніжені гори та обмерзлі ліси, які відокремлюють саму Північ від основної землі, немов стіна. А з третього боку — це сніжно-крижана пустка, яка тягнеться до самого краю світу. І чим далі в цю пустку заходиш, тим лютіші хуртовини й крижані вітри.

І ось ти їдеш цією пусткою до краю світобудови, минаючи скелі з льоду та крижані озера, більші за це місто. Йдеш так довго, що не можеш і порахувати, скільки часу вже минуло. А потім досягаєш того місця, де ночі більше немає. Сонце перестає сідати за обрій. Воно лише злегка торкається його краєм і знову підіймається в небо! І це правда! Я все це бачив власними очима. І ось тоді на обрії з'являється ще одна неймовірних розмірів гряда крижаних скель. І якщо вдасться видертися на ці крижані скелі й обігнути їх, перед очима постає долина, яка, напевно, більша за цю країну. І в цій долині, неподалік від підніжжя крижаних скель, починається це місто. Воно настільки величезне, що тягнеться до обрію, а може, й до самого краю світу. І ось тільки зараз подумав... Може, це місто і є край світу... Та неважливо.

Отож, якщо спуститися трохи нижче по скелі, то там знаходиться широкий виступ, з якого відкривається чудовий огляд на найближчу до тебе частину міста.

Місто це не обнесене стіною, як ваше, але межа видна одразу. Ось уяви — йдуть крижані скелі, потім сніги, а потім одразу починаються ці дивні споруди. І ні на самих будівлях, ні на вулицях міста немає ні сніжинки! Жодного снігового замету! Хоча вітри там такі підіймали снігові бурі, але вони немов зникали або миттєво танули, щойно досягали цієї невидимої межі!

А ось тепер і про саме місто скажу. В основному колір будівель і доріг був яскраво-сірий. Але не такий сірий, як камінь, а такий сірий, як матовий блиск меча. Будинки в цьому місті були дуже високі. Майже як половина висоти гір. Одні гострокінцеві, як навершя на шоломах вартових у вашому місті. Дахи інших були повністю плоскі, і на їхній поверхні миготіли сині й червоні вогні. Форма будівель в основному нагадувала склянку з багатьма гранями. Були й такі, що нагадували пузатий глечик. А ще були такі, що нагадували лезо меча, яке вістрям було спрямоване в небо. І у всіх цих дивних будинках була велика кількість вікон різної форми. Я зрозумів, що це саме вікна, бо крізь них я бачив приміщення та кімнати. Але що в них було такого, я описати не зможу. Це просто немає з чим порівняти. Можу лише сказати, що там усередині все миготіло червоним або зеленим кольором.

А ще вулиці там були неприродно прямі. Посередині цих вулиць були яскраво-червоні лінії, вздовж яких іноді дуже швидко проповзала металева змія з трьома зеленими очима. Але повзла вона рівно й не звивалася.

Усе це не так заворожувало й лякало, як зовсім дивна споруда, що знаходилася вдалині, у бік обрію. Навіть не знаю, як описати... По-перше, вона була вугільно-чорною. Ось придумав. Уяви кальмара з трьома щупальцями. Цими щупальцями він стояв у місті, а його "ніс" був спрямований у небо. Ближче до щупалець розташовувалося величезне кругле око, яке постійно крутилося у вогняній димці, з якої іноді проскакували блискавки. А з "носа" цього кальмара в небо виходив стовп світла. У мене око гостре, і я придивився, куди це світло йде, і побачив ледь помітну точку, в яку це світло потрапляло. А коли я придивився до обрію, на неймовірній відстані від себе нарахував ще два таких кальмари.