Глава Перша ( продовження 2)

І побачив погляд Касима, спрямований йому навздогін. Він був сумно-захопленим, з легкою пеленою стримуваних сліз. Касим від несподіванки на секунду остовпів, але тут же зібрався й різко розвернувся, притулившись до стіни, рефлекторно витерши очі. Атракс усміхнувся. Касим такий сентиментальний…

Трохи більше двох років тому Касим і Сабіла були, якщо м'яко висловитися, поза людським суспільством. Касим був запеклий розбійник, а точніше, одним із командирів у банді, яка й донині наводить жах на околиці. Сабілу, своєю чергою, з дитинства тренували як убивцю. Вона мала будь-яким способом потрапити в ліжко майбутньої жертви й після цього вбити її. Подібний спосіб життя рано чи пізно призвів би кожного з них до сумного, безславного кінця. Їхні долі так і мали провести своє існування в темряві та кривавому дурмані, поки жахливий фінал не обірвав би це порочне коло. Але волею всемогутньої долі на їхньому шляху зустрівся Атракс. Він зміг... переконати їх зійти з порочного шляху, допоміг знайти себе. Сприяв у питанні житла та плавного входження в нормальне, звичайне людське суспільство. Зараз Касим несе службу в міській варті, проти якої він раніше так несамовито боровся, звичайним вартовим. Сабіла ж стала звичайною торговкою у старого торговця зі сварливим характером. Тепер вони ведуть звичайний спосіб життя, як і тисячі інших городян Харандара, не боячись прокинутися закованими в кайдани або забитими вартою. Тепер їхнє життя абсолютно звичайне, як і в тисяч інших людей. Однак, на відміну від останніх, які з дитячих років звикли до такого способу життя, Касим і Сабіла радіють кожному дню свого нового життя. Дякують і, більш того, тепер щиро вірять у Всевишнього Ільніра та пророка його Махуба, які послали їм другий шанс в особі Атракса, на нормальне життя та можливість спокутування своїх гріхів. До того ж, тимчасове перебування Сабіли та Касима в одному житлі виявилося не таким уже й тимчасовим. Тепер вони більше не відчували себе самотніми…

А місто за воротами кипіло, немов гірський струмок. По вузьких звивистих вулицях, оточених щільною стіною будинків різної висоти, зовнішньої якості та архітектури, а також усіляких кольорових варіацій, поспішали люди, складаючи конкуренцію будівлям у своєму різноманітті. Високі, низькі. Темношкірі, світлошкірі, коричневі, бронзові. Довговолосі, поголені наголо, власники довгих вусів і борідок і прямо протилежні їм – гладко виголені. Одяг городян і гостей так само був багатий різноманіттям кольорів і якості. У загальному потоці, який здавався живою істотою, можна було побачити й дорогі різнокольорові шовкові вбрання, подоли яких несли над землею слуги, і найпростішого крою халати та туніки однотонного сірого або білого кольорів. Вік також був різним – від зовсім юних хлопчаків до глибоких старих, які повільно пливли вздовж вулиці, іноді спираючись на стіни будинків. І, що є абсолютно природним, на тлі різношерстого потоку виділялася жіноча його складова. Яким би не був вік і статура тіла, вбрання були оперезані або скроєні так, щоб звертати увагу на переваги свого тіла й приховувати від очей недоліки, а точніше, те, що власниця вбрання сама вважала недоліком. Паранджі на обличчях були більше елементом одягу, ніж релігійною догмою, будучи майже прозорими та прикрашеними різнокольоровими візерунками та в'яззю.

Однак чого не можна було побачити в усьому цьому строкатому різноманітті – це знедолених жебраків у подертих, зношених шатах. І причина тому була проста – в Харандарі, та й майже у всіх містах королівства, нужденних, голодуючих, знедолених і сиріт просто немає. Інноваційні впровадження в економічну складову країни, які запровадив чинний верховний король за десять років, майже викорінили поняття бідності. Тепер у кожного громадянина країни в будь-якому місті, чи то дитина, чи старий, є і гроші на їжу, і дах над головою, хоч і спільний. Однак умова, яка змогла забезпечити такий рівень процвітання, була дуже простою – кожен повинен бути залучений до трудової діяльності. Одним із обов'язків варти в кожному поселенні королівства був контроль за тим, щоб не було безробітних і бездомних, а також, як би це не здавалося дивним, – контроль чистоти тіла та якості одягу громадян і гостей королівства. У перший рік цієї політики було багато протестувальників і незадоволених. Однак незабаром люди, від багатих до найбідніших, відчули на собі всі переваги такого способу життя, і вже через рік вони не могли уявити життя інакше, а своє життя до реформи багато хто взагалі згадував як страшний, маревний сон. Ось це кипляче життя Атракс і обожнював спостерігати, відчувати й занурюватися в нього. Він пам'ятав ще ті часи, коли жебраки зі змученими обличчями волочилися вулицями Харандара в надії скуштувати хоч хлібні крихти й не померти хоча б сьогодні в канаві. І як же тепер усе змінилося! Немов це інший світ. Немов це місто зі сивих легенд під управлінням Ільніра, де всі задоволені, щасливі й співають хвалебні пісні своєму богу. Однак це не міф і не казка. Жити за новими правилами не просто, однак ніхто більше не зможе поскаржитися на голод або відсутність даху над головою.