2. Ойле

«Цікаво, це брехня, що тут зникають люди?» – подумав Ойле. 

- Думаю, просто піар для клієнтів, щоб викладали свої грошики, - раптом почув він збоку. Обернувся, і побачив батька.

Зрозуміло, що батька тут не могло бути, він помер багато років тому. Ойле зиркнув під ноги і раптом побачив, що стоїть на широкій чорній смузі, викладеній з кахелю. Отже, не помітивши, втрапив в обіцяну пастку. Це, напевно, був якийсь витвір його уяви тут, у вірті.  

- Але ти все одно пішов білою частиною! - розреготався батько. – Злякався! 

- Зовсім ні. Просто краще зустріти мінімальний спротив і швидше дійти до виходу, - заперечив Ойле, вирішивши грати за правилами будинку і не сперечатися, а вибиратися з чорної смуги. 

Раптом він помітив двері чорного кольору, які зненацька з’явилися попереду в стіні. Раніше їх там не було. Невидимий хтось пропонував або продовжити шлях через чорні двері, або повернути назад і шукати білі. 

- Невже увійдеш? – спитав батько скептично, зупинившись поряд. Мерехтів пікселями, і Ойле упевнився, що він несправжній. - Я б ризикнув.  

- А я ні, - похитав головою Ойле і розвернувся. - Надто важливе моє бажання, щоб ризикувати. Я хочу вижити. 

- Так і знав, що ти боягуз! Непутящий, недалекий! І в кого такий вдався? Я завжди був зібраним і пунктуальним,  все робив енергійно і впевнено. І нічого не боявся! Батько мною колись гордився. А ти... Ти мій сором!

В Ойле знову засмоктало під ложечкою і трохи запаморочилося в голові, як колись у дитинстві, коли батько так сварив його. Він гарячково почав думати, як вчинити, щоб не розчарувати його. Потім пригадав, що батько помер, що його ніхто не контролює і він взагалі дорослий. Видихнув спокійно, згадавши, що спеціально поїхав аж в інше місто, щоб позбавитися опіки і нагляду батька, отримав тут освіту самотужки і тяжко працюючи, тепер досяг багато чого. Він успішний програміст і бізнесмен, а всі батькові погрози, образи, кпини лишилися в минулому.  

- Ти не мій батько, - промовив він впевнено. - Я піду туди, куди хочу. 

І він помітив білі двері, що зненацька з’явилися у чорній  стіні, рушив туди. 

- Стій! Ти! Негіднику! Завжди був неслухняним! Не йди, я не договорив!

Ойле роздратувався.  

- Тату, я давно хотів сказати тобі, що... Що... 

З вуст хлопця хотіла злетіти колюча фраза, яку він так і не наважився сказати батькові в реальному житті, бо ж дуже хотілося завжди в гострих з ним ситуаціях вилаятися й покричати, не змовчати, як завжди робив. Сині очі батька дивилися з ненавистю і гнівом... 

- Тату, давно хотів сказати тобі, що... люблю тебе! 

Віртуальна програма, яка чекала гнівної відповіді, адже заплановано, очевидно, було саме так, заглючила. Батько Ойле пішов раптово ще сильнішими піксельними квадратиками, візуал смикнувся, стіни булинку почали осипатися чорним піском.

- І я, сину, - почув Ойле.

Але хлопець вже не оглядався – вийшов за двері й опинився раптом по той бік будинку бажань. Чому більше не було інших кімнат і інших випробувань, Ойле не знав. Він ступив крок за поріг і... отямився.

Навколо нього клопоталися лікарі. Один з них вигукнув:

- Він отямився! Швидше, віртреабілітолога сюди! Ми його витягнули!

- Цей атракціон дає набагато більше результатів, аніж всі інші лікувальні програми. Виведення з віртуальної коми ефективніше методом уведення пацієнтів у спеціальні віртуальні випробування. Кирило Шавревський геній! Я це повторював і буду повторювати! - заговорив інший лікар. - Хлопця витягнуло бажання поговорити з батьком і вияснити стосунки з ним. Це викликало певні заворушення, навіть шок. Посилилася мотивація повернутися. І бажання жити перемогло.