61

Вперта каватина Шопена записалася до "великих художників" оркестру. Так хотілося
їй деренчати під нічний зефір носорогів і дефіцит захищеності. Мураха чистив
шафи в Мадриді й березні паспорта обов'язковості. Прийду на багатті востаннє.
Так вирішує анонімний розділ.
Поділ. Тертя палиці об кибитку віднесеться в темряві очікування у вівторок минулого
року прощення. Я забув забути. Іноді це доречно.
Очікувати виверження арфи Паустовського так само безглуздо, як і блідих рук
Богині Землі. Адже це теж якоюсь мірою стереотипний богатирський вчинок
під різдвяний стукіт відчайдушного пилу.
Забув лінзи протерти в оптичному поверненні до самої лави. Саме там вісь
перекриття. Мало не створив, а якось
небезпечно...
Сірого снігу й справді не вистачає чи ні? А фонтани старі й зачерствілі, як
фотографії ступень підпунктів а - т - а. Такий стан, що ще не стався.
Дегустація замшавілої цегли відбудеться в заповіднику, але потім. Відточивши
камінь переходу. Радість зазвичай буває. Але не так часто, як не звести. И
сходження кричуще. На кориці з докором дивиться. Чи сподобалося?
Відчуваю, що швидкість поїхала. Як і усвідомлення, мало синю сирену. До завтра. До
нитки. До Губайдуліної.
Це нова молитва.
До нитки.
Боком зрадженої спіралі.

Стискається для трелі і вже не таке питання.
До прощення. Саме.
Так починалася реприза грози графічної рептилії. Усі ці перипетії вийшли водою
через вуха назовні. А череп сміявся.
Ця трагікомічна чорна хмара з жовтими очима на шпалерах, тільки в цьому регістрі
волинки. Вавилонська була не вулиця, як і Павлівська. Хоч якась частка вм'ятин,
нехай і слабка.
Ця опера обмотана скотчем на один акт, а для них уже праця й опус. Без пропусків,
смішне перо.
Необхідно. Йти і плести. Щоб цвіль простирадлом не наросла в легенях. Він же хотів
нагадувати лишайники, а не переломи.
А ти, чайка чи сенс? Де твоя казка?