58

Я знімаю своє обличчя. Ножицями підписую вирок сприйняття на склі. Закритою
і загартованою сталлю відливають візерунки на вікнах цвіркуни в голові. Насправді
згасло, а за ними - похмурий день. Сова спостерігає і тисне. Танцює і каже -
вони всі сміються й засуджують, а потім, що очі красиві й глибокі, щоб заманити.
Така посилка з північного млина старої праски і пальто. Усе не так, як хотілося 
би бути паралельною прямою і квінтами. Це біль у збільшенні простору і
захоплень бабки, що стоїть за тремтінням у тебе у вухатій спині.
Ти не будеш обертати навколо пальця. Принаймні обіцяєш бути необхідною.
Втома сама встановилася лосю між ребер, а тобі - під зіниці спорожнілого
погляду.
Тоді до Ленінградської війни було як до вибуху, а зараз - до плетіння павука в небо.
Закручинилися круглі ноти.
Це не для тебе, а для їжачка.

Складно говорити, коли знаєш, що не зрозуміють і не витерплять. А треба ж витікати зі
сказу і вчити історію свого створення, щоб очолити вигуки людей.
Волосся в руках скоротилося кубами і синіми. Напівгеометрія мінімалізації
простору. Так треба розписати свій день на кістках залізного соку бажань,
витканого з шарфа і кінського щавлю на дитячій гірці пам'яті. Не перегнати
переживання першого смаку Полкана і Ґудзика. А треба бути публіцистом, щоб не
забувати про "Елегію" Лисенка. Просто згадалося.
Руки як мариновані, а життя з того, хто зазирнув о 5-й ранку, йде за вікна в світанок.
Зате вони поруч. Чи радий я вже?
Треба писати, а жах щупальцями поїдає ненаситну ненависть цуценяти. Ритм із
щоками, як у хом'яка, придатний лише для танго сатани, і то по-Булгаковськи або як у
Шнітке.
Завтра обіцяв побачити і збирати нитки, але не тут-то було.
Цінуйте перервані душі запашного льону.