Атмосфери
55.Білі світлофори в метро
Ти кажеш - білі світлофори в метро. А мені воском пахне. Чи то ладаном із
лампадки. Так не буває. Світлодіодні заломлення по-іншому йдуть на занедбаній
станції. Вони її недостворили. А мене на секвенціях хитає, немов помита праска.
Вони на старих гойдалках видряпали уповільненням "шизофазія". Але це не твої слова.
Вони - святі, бо по-дитячому чисті.
Стара плюється горобцями за колючим дротом. Скульптура іволги з тирси сміється
дзвоном ключів. Пляма з нафти не тільки по морю, а й на піску і в твоїй зіниці.
Вигнутій, від чого світло падає пальцями херувимів. Пір'я біліють самотньо як вітрило
на білому ліхтарі. А проліски опадають цією казкою кривою. БІлки обертаються в
колесі мазуту в саду спадів. Так проривалася вже не осінь. І не здійснюється.
Скорботно часом. Як по діброві. Як пояснити, якщо нерозуміння множиться
безпосередньо. Вона здивованими й сірими кільцями, а та, хай як шиншила, але
круглими. Це здається таким милим. І хитромудрим.
Ти подушку під крок поклади й одразу буде тихіше у голові. А горло й так холоднішає. Я сюди
змодулював, а ти народився. Розкажи, як? А я тобі про свою пристрасть, у якій
варився до відтворення в нинішньому. Брелоком став для тривалого перемішування
періоду. А мені без різниці до слів, якщо не в ковші екскаватора. Нехай дивиться
здивовано. Так буде легше.
#1108 в Сучасна проза
Відредаговано: 14.06.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
