Атмосфери

42

Гойдаються в небі і на воді. Калачі. Як зациклений запис радіо повторює в голові:
"Не ступай на чужі сліди - долю забереш". Я не вірю, але судоми змушують
слухати. Цей шум уже набрид. Я хотів би зупинити час і відключити цю пряму
вперту промову, але, на жаль... Лікарі. Болісно хитали головами. Ці спогади над
вами, небом і містом, тож я не можу їх змінити. Родзинки настільки неясні, як
пар від рідкого азоту. Палюче білі. А голови покочувалися з боку в бік, перетворюючись
бік, перетворюючись уже на фіолетове видіння привидів. Цього ви не хотіли, щоб
волосся дибки і обличчя - блідіше за п'яти. Вони в хованки гратимуть. А я, дурний, думав гойдалками
полетіти. Та безкрилі.
Колихалися беззубі очеретинки. Свої насвистували. Кулики жовтою зграйкою в небо,
бо вітряно. А значить - 1-ий концерт. Щирістю, кольору стиглого
баклажана, злегка підгнилого.
Того, хто проходив під мостом, ловили за коси. Ці спуски скель німі, бо давно.
Їхні руки в глині, але вони не гончарі. Вони - твори. Творця.

Emisveppy

Подобається

#1108 в Сучасна проза

У тексті є: філософія, всесвіт, божевілля

Відредаговано: 14.06.2024

Додати до бібліотеки

Поскаржитись