Атлас помилок, які ми любимо

Передмова

Помилка не відчувається як помилка. Це головна думка цієї книги, і якщо ви запам’ятаєте лише її, вважайте, що час витрачено недарма.

Коли ми помиляємося, зсередини це виглядає як правота. Нічого не муляє, ніщо не скрипить. Ми міркуємо ясно, зважено, послідовно, і саме тому не помічаємо, що йдемо не туди. Нам навіть приємно: у таку хвилину є щось від добре зробленої роботи, від теплого світла в кімнаті, коли за вікном уже темно. Помилка схожа на гарну кімнату з м’яким кріслом. У ній не хочеться шукати вихід.

Ця книга і є атлас таких кімнат. Їх вісімнадцять. Кожен розділ починається з короткої вигаданої сцени, написаної зсередини. На кілька хвилин ви станете людиною, яка щойно ухвалила кепське рішення й почувається чудово: водієм, який «знає дорогу», покупцем, який виторгував сорок тисяч, керівницею наради, що записує в протокол слово «одноголосно». У сцені ніхто нічого не пояснює, і це навмисне. Пояснення з’являється потім, і воно дуже коротке: що там насправді відбулося, як це влаштовано, чому цього не видно з крісла.

Інколи в дужках, курсивом, з’являється те, чого герой не бачить, а ви вже можете. Це, мабуть, найголовніший прийом цієї книги: погляд збоку. Той самий епізод, прожитий два рази, спочатку зсередини, потім ззовні, і між ними пролягає невеличка прірва, у яку добре падати, поки це чужий вечір, чужа дорога й чужа таблиця.

Усі герої вигадані. Але кожен складений із людей, яких ми знаємо, і щонайменше раз ви впізнаєте в ньому себе. Я намагався нікого не осуджувати. Ні Андрій, ні Віктор, ні Лариса не дурні й не погані, вони чесно роблять те, що зробила б більшість. Якщо вам час від часу буде смішно, то, сподіваюся, не з них, а з тієї тихої, дуже людської невідповідності між тим, що ми відчуваємо, і тим, що відбувається.

Ця книга не вчить думати «правильно». Правильного способу немає: є лише способи помилятися трохи менш дорого, і про них тут майже не буде мови.

Автор цієї книги теж помиляється, упевнено й часто, і зазвичай зсередини це здається цілком розумним. Я не знаю жодного способу, яким можна було б уникнути кімнат. Знаю лише, що з них можна виходити, а входити в них доведеться ще не раз.

Розділи можна читати підряд або вибірково, у тому порядку, який підкаже настрій. Перша кімната чекає на вас.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше