Вихід.

За кілька годин до того, як Єгор зустрівся з Віолеттою, Ліза знаходилася на кухні. Готування її чимало захопило, вже котрий день поспіль вона все щось готує, щось вигадує, суп, борщ, котлети, відбивні, голубці, драники. Аня їла трохи, що не скажеш про Єгора який уплітав за дві щоки. Кожного разу як Ліза стукала в його двері він злітав з дивана і вже через секунду стояв на порозі, припускаючи що це може бути сьогодні.

Раніше ще коли вони жили з Єгором під одним дахом біля міста Атланта, Ліза, крім роботи в теплиці, любила готувати. Саме в цей період вона навчилася всьому. Їй знадобилося чимало часу, щоб стати справді майстерною в цій справі.

Спочатку, їй це не подобалося, і був час коли вони з Єгором воювали за те, хто ж сьогодні готуватиме їсти. Єгор же, якщо йому випадала така честь, готував не дуже смачно, здебільшого через те, що недосолював, від цього все здавалося прісним. Коли Ліза про це говорила він солив більше і тоді все виходило надто солоним.

Ліза знала що він хитрує, і лише прикидається дурненьким, а сам цим змушує її готувати. Ліза казала йому це і бувало влаштовувала страйки, і тоді Єгор жив на одній картоплі. Після двох трьох днів вона все ж таки прощала йому і йшла на кухню, а Єгор крадькома стояв за дверима і чекав коли Ліза приготує його улюблені вареники з картоплею.

У ці моменти, можна було подумати що Ліза сердиться, що їй доводиться годувати цього ледащо, але в серці їй це було найприємніше. Їй подобалося приносити Єгорові радість, подобалося як він чекає за дверима хоч він сам думав що вона не знає, подобалося дивитися з якою жадібністю він уплітає її куховарство.

Зараз Ліза приготувала Вареники з картоплею, заливши все це засмажкою на салі. Прийшла Ганна.

• що це так смачно пахне? - Поцікавилася Аня яка не роздягаючись відразу пішла на кухню, ведена запахом.
• я вареники зварила, ти будеш? - Подивившись у каструлю доверху набиту варениками, Аня нахилилася, і глибоко вдихнула.
• цей запах, звичайно буду, тільки якщо можна без ось цих шматочків сала.

Не дивлячись на те що Аня їла небагато, а іноді й зовсім відмовлялася щось їсти, вареники їй припали до душі. На цей раз миска спустошилася в мить після чого вона відкинулася на спинку стільця з обличчям повним задоволення.

• Ну як? -Ліза сиділа поруч не промовивши жодного слова поки Аня їла.
• це найкращі вареники, слово честі, дякую… а ти сама, а то я як то з порога і на кухню.
• та поки не хочу, почекаю Єгора.
• а він де зараз до речі?
• на спортивний майданчик пішов.
• що то він туди зачастив, як би ви тут не звикли і не залишилися - Ліза посміхнулася, але очі її не були такі радісні, це протиріччя її обличчя, здалося Ане досить неприродним.
• тут добре, навіть занадто, чесно сказати ці останні дні мені нагадали колишні часи, коли ми… - Ліза замовкла, ніби різко про щось згадала.
• коли ви що? - Аня вся насторожилася, з'явилася можливість дізнатися щось із життя її нових друзів, але Ліза раптово все зруйнувала.
• коли були дітьми.
• ну та точно - Аня задумалася - слухай, а підемо до нього.
• до кого?
• ну як до кого до Єгора, до кого ж ще.
• до Єгора, я не знаю чи сподобатися йому це, та й навіщо, все одно скоро сам прийде.
• а чому б і ні, пройдемося, нагуляємо апетит, і все, не будь занудою - Ліза ще при знайомстві помітила що Аня на неї якось впливає, що їй складно відмовити Аніним проханням.
• добре, тільки схожу переодягнуся.

На вулиці під під'їздом гралися діти з рудим котом, який, схоже, не вперше до них підходив і випрошував смачненького. Дві бабки, що сиділи на лавці скоса, пильно подивилися на Аню і Лізу.

• ці бабусі якось дивно на нас подивилися - помітила Ліза, Аня захихотіла.
• не звертай увагу, вони щовечора сидять і пліткують, і ти знаєш, найбільше я боюся що в я в їхньому віці буду такою ж.
• який такий? пліткаркою?
• ні, що безцільно живе - Ліза обернулася до бабок які продовжували дивитися в їх бік - адже неспроста ж вони вечорами збираються і перемивають усім кістки, адже це тому що життя свого немає. Коли ти молодий у тебе є прагнення, якісь бажання, ціль, а що є у них. Ціль цих людей була пенсія, а отримавши її вони виявилися нікому не потрібними, ні їхній державі ні їхнім дітям. Їхні діти живуть своїми життями, думають як грошей заробити, а про своїх старих згадують у свята.
• я думаю, ти занадто категорична, і не всі діти такі.
• та справа то не в дітях, не про те я тобі кажу, а про те, що таке життя мене лякає, коли все, що тобі залишається, це чекати смерті.
• ну так, всі ми там будемо - Аня насупилась, Ліза відразу це помітила.
• ну вже ні, краще не дожити до старості, ніж так доживати до смерті.

Вони пройшли вздовж двох будинків, звернули ліворуч, на доріжку, яка вела повз лікарню під білім маленьким бетонним парканом, з ромбоподібними верезами. За цією лікарнею знаходився той самий стадіон, де в цей час займався Єгор з Максимом.

• як давно ви знайомі з Єгором? - Ліза одразу почервоніла, питання, що стосувалися її і Єгора завжди збентежили.
• скільки я пам'ятаю себе, пам'ятаю і Єгора поруч.
• нічого собі, тобі пощастило, що ти маєш когось настільки близького, у нашому світі це безцінно – вони вже повернули у бік стадіону, у крайньому кутку якого можна було помітити дві фігури.
• здається це він ось там, звідси не розглянути ... а в тебе є хтось такий - Лізу збентежило те, що вона хотіла сказати.
• хочеш сказати, такий же близький?
• угу, це й хотіла сказати.
• ні, всі хто був близький залишилися за стіною, в горі попелу - Лізі здалося що маленька крапля виступила на оці Ані, настільки маленька, що одразу й випарувалася.
• вибач що я про це запитала, як то не подумала - Аня посміхнулася, хоча було видно, що усмішка не щира, і натягнута.
• та гаразд, я вже з цим змирилася - це змирилася звучало ніби сто разів відрепетирована фраза, ніби Аня це завчила на випадок якщо хтось запитає - куди це він побіг, та ще й як побіг.