Нічний кошмар.

Дощ, холодний і пронизливий до кісток. Блискавка освітлює і лякає. Грім ударяє і вводить в жах. Навколо руїни колись великого і живого міста, уламки якого залиті киплячою кров'ю людей.

У всьому цьому хаосі, що вирує смертю, крокує тяжкою ходою Єгор. Одна з ніг його зламана, ставаючи на неї кістку випирає назовні що змушує його скривитися, вздовж тієї ж ноги маленькими струмками сочиться чорна кров. Одна рука його зайнята тим, що закриває дірку в тому місці, де колись було плече, тільки на клаптику м'яза висів шматок кістки колись повноцінної руки. Очі його опущені до землі, - " крок ще крок " - шепотів він собі під ніс. Зрідка ноги його підводили і він падав на коліна, від чого йому було ще болючіше, але незважаючи на це він піднімався і продовжував свій шлях довгим коридором з трупів, крові та руїн.

• ти помреш!
• твій шлях закінчитися тут! – Єгор підвів очі.
• хто це говорить, здайся - у темряві з'явилися три тіні.
• допоможи мені, допоможи - кричала одна з тіней, Єгор дізнався цей голос, навіть із сотень голосів, що одночасно кричали, він зумів би зрозуміти який з них належить Лізі.
• Ліза це ти? Стійте відпустіть її, інакше я відірву Вам двом голови - але тіні не слухали, вони так само тягли голе тіло Лізи змащене брудом і кров'ю. - Ліза потерпи, я зараз наздожену тебе, я врятую тебе, лише дочекайся.

Ноги здавались важчими за камінь, як би він не намагався наздогнати, тіні не ставали ближче. Лише коли ті самі зупинилися Єгор нарешті почав наближатися.

Це були два маленькі карлики, абсолютно голенькі, з великими гострими вухами і по-родянськи асиметричним обличчям. Тепер він чітко міг їх бачити, але все ж таки з кожним Єгоровим кроком ближче вони не ставали. Після того як карлики побили Лізу, з такою лютістю ніби вона і не людина зовсім, а якийсь мішок із соломою, вони захотіли більшого. Поки один виродок тримав і без того ледь живе тіло Лізи інший розсунув її ноги і не дивлячись на крики болю та благання не робити цього, сунув свій член у її піхву.

• виродки, пустіть її негайно, не смій її чіпати, я відірву твій член. ти чуєш мене - але це було марно, вони продовжували її ґвалтувати, коли один задовольнився, вони помінялися місцями і все продовжувалося знову. Після довгих криків Ліза замовкла. Єгор подумав що вона знепритомніла, що хоч якось полегшить її муки, але ні з-за сильних криків Ліза зірвала голос. Прислухавшись можна було почути крізь верески і регіт карликів хрип, їй так само було боляче.

Коли виродки награлися вдосталь, їм захотілося побігати навколо її змученого напівживого тіла. Коло за колом малюки співали якусь свою зрозумілу лише їм пісеньку - " урх рі рі урх, бон бон урх" - коли пісня скінчилася один з них дістав маленький ножик що висів на поясі, все що на ньому було, підніс над головою і з реготом пронизав Лізі груди. Крику був лише стогін. Але й цього було мало, ріжучими рухами карлик розтинав їй грудину. Ніж був маленький, швидко це зробити було неможливо, тому він довго і ретельно пихкав поки все ж таки не розпоров Лізу від грудей до живота.

Єгор уже не міг йти, зламана нога трималася лише на зв'язках і м'язах, кістка раз у раз врізалася і завдавала неймовірного болю. Але незважаючи на це він все ж таки намагався повзти метр за метром. Коли вже здавалося б, що вистачить, вона мертва, що ви ще хочете від неї, але ні їм було мало. Той, що без ножа був, знайшов довгу металеву піку, частину обваленої будівлі.

• невже вам мало, вона мертва, навіщо це - благав Єгор майже вже діставшись до неї, але вони не слухали, точніше подавали вигляд ніби не чують, хотіли щоб він так думав що страждав ще більше від своєї безпорадності.

У той момент коли Єгор думав що Ліза померла, а разом із смертю зникли і страждання, вона розплющила очі, той ножик не зачепив її органи, від болю свідомість покинула її. Її пробудження було сигналом для карлика, щоб продовжити тортури. Той, що з ножем сів на неї зверху, притиснувши до землі всією своєю вагою при цьому тримаючи її ноги, другий направив піку в піхву і повільно не поспішаючи пронизав її, всовуючи все глибше і глибше. Єгор дивився на це, не міг не дивитись, бо її очі благали про допомогу, все що йому залишалося бути з нею до останнього подиху. Він ридав як безпорадне дитя бачачи як згинається її тіло від пронизуючого наскрізь металевого прута. сила, що повинна була її захищати, стала для неї катом, який не давав їй померти до останньої краплі крові. Лише коли цю саму пику разом з Лізою встромили в землю, залишивши так висіти, вона випустила останній зітхання.

• вибач мені, я не зміг, тебе врятувати, це моя провина - Єгор з останніх сил, що в нього залишилися, підніс руку до її ноги, вона була ще теплою. - якась маленька ніжка - тут же його схопили, з якоюсь нелюдською силою, хоч це було й непотрібним адже він і так не міг навіть стояти на ногах. Двома іржавими гаками, які зробили ці два трудяги з арматури якої було достатньо, проткнули ноги Єгора і потягли до великої рукотворної гори з трупів та бетону.

Крові ставало все більше в міру наближення до гори, через що шлях ставав ще складнішим. Голова раз у раз ударялася об каміння, шматки скла різні металеві предмети, крім цього постійно доводилося тримати її високо щоб не захлинутися в річці крові. Часом сили покидали і голова занурювалася в кров де знову як маленькі скальпелі камені застрягали в маківці, роздирали шкіру, встромилися в череп, ставало нестерпно, свідомість іноді покидала Єгора але в ту ж мить поверталося.

• ніколи я ще так не хотів померти як зараз, чорти, вбийте мене вже нарешті, або вам мало моїх страждань, ні, я зрозумів ви не хочете щоб я помер так, ви хочете щоб я на все це дивився, але вже байдуже, ви відібрали найдорожче що я мав у своєму житті, тепер мені нічого не страшно, відрубайте мені хоч ноги, руку, іскромсайті, начхати - відкинувши біль, відкинувши сумніви. але ті карлики цього не дозволили. Вони мучили його навіть тим, що просто не дозволяли померти.