Чорний лебідь.

На ранок, прокинувшись Ані не було вдома, Льоша, який не спав, як завжди, сказав що вона дуже рано втекла начебто на роботу - треба бути напоготові, можливо вона нас здасть - сказала Ліза, Єгор промовчав, прикинувшись що не почув.

• чим ти всю ніч тут займався? - Запитав Єгор у Льоші, на що той відповів.
• Має гарну кухню, ось вирішив попрактикувати готування - на столі стояв казан тушкованої картоплі з м'ясом, і рагу.
• Боже як смачно, Льоша ти майстер - Ліза так само була голодна і не відмовилася від їжі. Під час сніданку вони обговорили деякі моменти, що робити далі.
• ти Льоша поки що не виходь із квартири, поки не придумаємо як тебе замаскувати.
• Ліза права, навіть замотавши тебе як капусту твоя хода тебе видає.
• і звуки теж - зауважила Ліза так як під час руху Льоша видавав звук механізмів властиві машинам.
• тоді мені нічого не залишається як створити для вас підходящу зброю, часу у мене буде достатньо. - Щоб не втрачати ні секунди Льоша відразу ж вирушив у кімнату і почав копошитись у своїй сумці.
• поки Аня на роботі, я піду озирнуся навколо, а ти Ліза догляди за Льошею щоб чогось не сталося, та й раптом хтось про нас дізнався щоб подала сигнал мені, треба бути напоготові - Єгор зібрався, накинув бейсболку яку знайшов у Ані на шафі і пішов надвір.

Після стільки років мандрівок безлюдними полями, зруйнованими містами і селищами нарешті Єгор опинився в світі хоч і далеко, що трохи нагадував його будинок. Ця жвавість вулиць, машини, магазинчики, дитячі майданчики, стадіони, почуття руху життя пронизувало місто. Та були й свої недоліки в ньому, злість людей, безпритульні, багато сміття, небезпека бути пограбованим чи побитим якоюсь зграєю хуліганів, але в порівнянні з тим життям, що була за стінами, це були дрібниці. Потроху Єгорова вилазка перетворилася на маленьку прогулянку. Дійшовши до невеликого парку, вздовж алей якого стояли обшарпані лави, йогор зупинився, сонце било йому прямо в очі, його тепло вимотувало і в той же час заспокоювало, доводячи до напівсонного стану. Не в силах йому чинити опір він сів на першу-ліпшу лавку яка порожнішала. Дув легкий приємний вітерець, неподалік від нього балувались маленькі діти, біля яких сиділи наглядачки, контролюючи кожен їхній крок.

• білка, невже справді справжня - з дерева на дерево перебігла велика білка, з великим волохатим хвостом, переривчастими рухами, з почерговим виглядом небезпеки вона бігла в пошуках смаколиків - білка білка йди до мене - кликав її Єгор приманюючи рукою начебто було цікаве, але білка не реагувала, займаючись своїми важливими справами. Він бачив білку лише один раз у своєму житті, коли ще був зовсім малий, їх водили до зоопарку, там у невеликому приміщенні куди заходили по кілька людей можна було погратися з ними, повністю ручні вони як діти вилазили на тебе та обнюхували у пошуках подарунка. який ти завчасно брав із собою. Тоді це здавалося такою звичайною і не примітною подією, а зараз це так дивно, у світі, де земля випалена токсинами, цей маленький шматочок природи як ковток чистого повітря.

На секунду в його голові народилася думка про те, щоб зупинитися, тут у цьому місці, хоч би на кілька місяців, перевести подих, зібратися з думками. Весь цей час він біг за якоюсь ідеєю про чарівний куб, в якому укладено сенс його життя, в ньому порятунку. Але згодом виникає дедалі більше запитань, куди немає відповідей і чи будуть. А якщо куб це всього лише пустушка, адже навіщо їх залишили самих, і втекли, доручивши завдання розкрити його таємницю, в чому сенс. Маючи знання, укласти їх у коробку закрити на замок і сховати його в хлопчику, який не знає, що з цим усім робити, чи не абсурдно це все. Тоді він згадав вчителя, тієї самої людини, яка навчила його всьому, що найцікавіше він не знав як його кликати, як те й не ставив у ті роки питання про його ім'я, воно було і не важливо, важливо лише те, що означає ця людина. Весь цей час його рухало вперед останні доручення вчителя, знайти куб, і він не міг його підвести, адже цей куб можливий ключ до їхньої зустрічі - вчитель відлетів разом з рештою, залишивши нас самих, чи маю я його за це ненавидіти - думав про себе Єгор. Це питання неодноразово мучило його, часом його охоплювала ненависть до всіх, хто причетний до цього, згадуючи той день, коли на його очах убивали найближчих йому людей, і він нічого не міг з цим зробити. - Чи знали вони що так буде, чи це спонтанне рішення обумовлене обставинами. Але навіть якщо й так хіба не було іншого рішення, перенести плани, краще підготуватися. Ні вони вчинили напевно, просто щось пішло не так, що вийшло з-під контролю, але що? Ех був би тут учитель, він би точно розгадав цю загадку.

Непомітно пройшов день, сонце почало опускатися, вже було десь дві години - ось це я засидівся, сонце мене розморило в край - тут він помітив як з іншого боку парку йде Аня з якоюсь подружкою. Єгор не зводив з неї очей, поки та йшла. На ній була легка блузка і спідниця, які як помітив про себе Єгор. дуже їй личить. У квартирі не було можливості добре її розглянути але зараз вона була вся перед ним. Незнайоме почуття пронизало Єгора з ніг до голови, ніколи ще з ним такого не було. Її довге волосся до пояса яке розвивалося на вітрі, тонкий прямий стан, ноги які ніби змальовані з афінської богині. Хотілося сховати це від світу в затишне містечко де будуть тільки він і вона, і ніхто інший, де він зможе її захистити - що за нісенітниця у мене в голові, я її знаю лише день - прошепотів про себе, так що тільки він міг почути.

• ти? Наташ я затримаюсь, ти сама дійдеш? - Подруга пішла, залишивши Аню з Єгором одних. - Не думала побачити тебе тут, а де решта?
• вони залишилися в твоїй квартирі - після хвилинного мовчання - вибач що сіли тобі на шию, ми ненадовго, вирішимо деякі справи, заплатимо скільки скажеш.
• ні немає нічого не потрібно, це на знак подяки за те, що я ще дихаю - Аня дружньо посміхнулася.
• ти не злякалася Льоші, такого, як він не часто можна бачити.
• ну якщо чесно людиноподібні роботи вже є тут, у цій частині Києва мало але є, просто вони тупі їх використовують для виконання важкої роботи, але Льоша зовсім як людина - вони сиділи одні, біля них не було нікого, лише десь далеко проходили деякі роззяви що поверталися зі своїх робіт, тож ніхто не міг почути їхню розмову.
• це може бути чудовим прикриттям для нього - "але коли ви встигли так просунутися в технологіях, навіть ті роботи, що на нас нападали, ці технології з'явилися недавно" подумав Єгор.
• Потрібно буде лише з ним потренуватися.
• а ти десь недалеко працюєш - запитав Єгор, але Аня мабуть не сильно хотіла розповідати про роботу тому побіжно пішла від відповіді.
• та не далеко, а що ви тут робити зібралися, ти нічого такого не подумай я не збираю дані, просто природно що мені це цікаво, а раптом ви хочете когось викрасти чи ну не знаю вбити, а я ніби співучасник - Аня намагалася не подати виду, що її це хвилювало всю ніч. Єгор ніяково довго мовчав, думаючи про те, чи варто їй щось взагалі розповідати, але чомусь йому дуже захотілося з нею поділитися, чи вона так впливала на нього, чи його розморило на сонечку.
• там десь у самому центрі Києва, є одна річ, яка належить нам, її вкрали, ми хочемо її забрати. - Аня мовчала, у її голові вирував потік думок.
• але як ви збираєтеся туди потрапити, це неможливо, мало того, що кожен рівень захищений бар'єрами, так ще у них там купа поліції, і навіть своя маленька армія, без громадянства внутрішньої частини міста Вас миттю заткнуть їх камери. - Єгор подивився на схвильовану Аню яка була схожа в цей момент на маленьку дівчинку, і мимоволі посміхнувся, хоч він був і молодший за неї в глибині душі йому захотілося дбати про неї.
• ти так багато знаєш, хоч ніколи там не була, правда? - Аня збентежилася.
• ні я там була пару разів, по роботі відправляли, я бачила як там усі ретельно перевіряють, особливо приїжджих - їхню розмову перервали дві білки, одна з них була тією, що Єгор побачив вдень коли тільки прийшов, друга напевно знайома першої білки, вони що то не могли поділити так як перша тримала в лапках якийсь горіх, явно принесений людиною, оскільки горіхи тут не росли.
• нам час повертатися, скоро почне темніти, та й Ліза хвилюватиметься. - вони піднялися і неквапом пішли в напрямку Аніного дому.
• А Ліза, вона твоя сестра? - Задавши це питання щоки Ані трохи порозуміли, це відразу помітив Єгор.
• ні не сестра, але я її знаю з самого дитинства, тому вона мені як сестра - Аня йшла граючи тримаючи руки за спиною, ступаючи великими квадратними плитами, вона намагалася йти так щоб не наступити на лінію, а якщо це не вдавалося то перестрибувала. - А чому ти тут сама живеш, де твої рідні?
• вони померли - Аня відповіла як сухо, спершу могло здатися що це її не сильно хвилювало, але Єгор зрозумів що це не так.
• вибач, я не міг навіть подумати.
• я теж мала померти, але мабуть для мене приготовлена інша мета.
• ти про що?.
• я думала що знаю більше ніж дорослі, і обпеклася - далі вони йшли в тиші, Єгор не знав що сказати після того, що дізнався, а Аня про щось думала, можливо прокинулися спогади, коли вони практично були біля будинку Аня запитала - а візьміть мене у свою команду - Єгор зупинився і подивився в її великі дитячі очі, не в силах було відмовити їй, тим більше після того, що він дізнався - це дуже небезпечна витівка, і немає жодної гарантії, що ми залишимося живі.
• мені все одно, я вже давно не живу, тоді вночі я майже готова була померти, лише інстинкт змусив мене кричати, якщо потрібно буде пожертвувати собою я готова мені нічого втрачати, і я багато чого можу розповісти, я буду вам корисною, тільки не залишайте мене тут одну, інакше я все одно загинула, не сьогодні так завтра, моє серце давно шукає смерті, хоч я й боюся собі зізнатися. - Єгор був вражений, за цією милою посмішкою, безневинними очима, ховався великий біль, що душа втратила надію.
• добре - що ще міг він їй відповісти, він дивився на це миле створіння, якби навіть і захотів не зміг би відмовити. Незабаром Аня застрибнула на його шию обхопивши руками, усвідомивши що це непристойно відразу злізла вся червона, що досить було їй до лиця.
• дякую, я вас не підведу - вже після того, як вони прийшли в квартиру. Єгор почав сумніватися, чи справді він правильно вчинив. погодившись, але було вже пізно щось змінювати. Аня пішла до своєї кімнати, коли Єгор зібрав Льошу та Лізу на кухні, розповівши про те, що він погодився взяти в команду Аню, Ліза не витримала.
• ти зовсім збожеволів, ми її ледве знаємо, а ти вже може й плани наші їй встиг розповісти. побачив першу спідницю і всі мізки втратив - Ліза намагалася кричати якомога тихіше, але Єгор не був упевнений, що зачинені двері глушать її нотації, раптом заходить Аня.
• я розумію що не входила у ваші плани, і може здатися що я стану тягарем, але це не так, я багато чого знаю, знаю деяких людей та закони міста.
• але як нам знати, що ти нас не зрадиш? - Ліза була як ніколи строга і зла, але Єгор втрутився.
• за це не хвилюйся, я їй вірю, відповідальність за це рішення беру на себе.
• ніколи б не подумала що ти такий бабій - Ліза схрестила руки на грудях і відвернулася до вікна.
• бабник означає те, що він хоче зайнятися з дівчиною статевим актом? - поцікавився Льоша який весь час просто слухав копирсаючись у якихось деталях.
• як ви можете таке думати, нічого такого і в думках не було - виправдовувався Єгор, Аня знову почервоніла і не знала, куди діється.
• коротше як знаєш, мені все одно, аби не заважала - дала згоду Ліза, так само надувши щоки і дивлячись кудись у вікно, Льоша теж погодився, в принципі він і до цього не заперечував.