Глава 12. Неочікуваність

Ліка вискочила до коридору, сперлась спиною на стіну й розслаблено видихнула. Вона не одразу помітила Леві, що стояв за п’ять кроків від неї обличчям до дверей та розмовляв з помічником Ханджі.

Але варто їй було підняти голову, як Леві, який боковим зором одразу виловив, що вона вийшла з кабінету, теж скосив на неї очі. Їхні погляди зустрілися. Зоровий контакт тривав секунд двадцять. Знічена Ліка із жалем дивилась на Леві й намагалась розгадати, що він тепер думав та відчував до неї. Сердився за те, що попросила, щоб він вийшов? Зневажав? Ненавидів?

Леві продовжував уважно слухати Мобліта й паралельно намагався осягнути, що керувало Лікою, яка дозволила собі зухвалість вимагати його відсутності. Досі ображалась за сказані про бордель слова? Злилась, що саме він доніс до неї очевидну думку, що не вона подобається Ерену? Та й не підходять вони одне одному — могла б й сама зрозуміти. Чи було щось інше? Чому її погляд пропалював жалем, невпевненістю та провиною, якщо вчинок свідчив про інше?

Ліка зсутулилась, опустила голову та швидко зникла за рогом. Мобліт, який прозвітував про виконання наказу, зник в протилежному напрямку. Леві задумливо примружився й подивився в прохід, в якому зникла дівчина. Так дивно, саме зараз, коли вона відсторонювалась, а не намагалась заговорити чи привернути увагу, то викликала більший інтерес. Він поморщився й припустив, що це через те, що зазвичай вона все псувала сказаними вголос дурницями й скоєними на його очах порушеннями. Але ймовірно вона не така дурна, якщо їй вдалося створити вакцину для перетворення титана на людину. Невже й від неї могла бути користь? Але який дивний побічний ефект у вакцини…

Леві постояв ще кілька миттєвостей в роздумах про те, що відбулося, після чого рушив назад до кабінету й смикнув за ручку. 

За хвилину після того, як тільки Ліка залишила кабінет, Ервін задумливо склав долоні будиночком перед собою:

— То ти вважаєш, що Леві не варто знати істинну причину та історію створення вакцини?

Ханджі сіла на край столу та сперлась правою рукою на стільницю:

— Ервіне, рішення приймати тобі. Але якщо тобі цікава моя думка, то я б не стала забивати його голову непотрібними деталями до виконання останнього доручення, — вона багатозначно кивнула.

Ервін відвернувся до вікна й спрямував задумливий погляд на осінню листву. За хвилину він насупився й потер підборіддя.

— Може, ти й маєш рацію. Це може відволікти його. Коли військова поліція має приїхати? — повернувся до неї обличчям.

Ханджі насупилась й спробувала згадати дату, яка ніяк не хотіла спливати у пам’яті. Вона вирішила не мучитися, підійшла до шафи й дістала крайню зліва теку із записами. Її брови поповзли вгору.

— Вони приїдуть сьогодні, — розгублено пробурмотіла Ханджі. Вона підскочила до столу, поклала теку й почала швидко гортати аркуші.

— Хіба вони не мали прибути в кінці місяця? — Ервін занепокоєно підвівся, підійшов до неї з-за спини та зазирнув до звітів.

— Вони змінили рішення. Хтось їх попередив, — Ханджі намагалась зібрати думки до купи. — Хто останнім заповнював журнал? Чому нас не повідомили? 

Він задумливо провів пальцем по записах.

— Зазвичай журнал заповнює Леві. Він не міг пропустити таке.

Вона знервовано хмикнула й невизначено протягнула:

— Враховуючи, що з ним відбувалось в останні дні…

Ервін заперечно похитав головою:

— Я в ньому впевнений. Він не міг цього пропустити. Єдине можливе пояснення — повідомлення надійшло між його нічним та ранковим обходом. Тільки в цей час черговий самостійно вносить правки. І те, — він похмурим поглядом окинув аркуш, — це останній запис. Ймовірніше за все лист надійшов сьогодні вранці. Якраз, коли всі були захоплені перетворенням титана.

Ханджі відсторонилась й поправила на переніссі окуляри:

— Думаєш… Перетворення викликала не вакцина?

— Не знаю. Пояснення твоєї підопічної звучало доволі логічно, особливо враховуючи побічну дію вакцини. Тому, можливо, просто збіг. Або ж, — Ервін невизначено хитнув головою: — вона таки шпигунка.

Двері скрипнули й поріг переступив Леві. Ханджі та Ервін різко обернулись на звук. Похмура тінь на їхніх обличчях свідчила про щось недобре.

— Леві, військова поліція приїде сьогодні, — глухо повідомила Ханджі.

Леві, який чекав на пояснення, чому при ньому не могло продовжуватися обговорення вакцини, здивовано підняв брову. Він розумів, що марно обурюватися чи витрачати час на з’ясування деталей цієї новини, тому лише скосив на Ервіна погляд та уточнив:

— Найбільш ймовірний варіант — Амалія? — у відповідь лише сухий кивок. — Зрозумів. До приїзду має бути порядок. Мені потрібні помічники.

— Так, звісно, скільки потрібно, — Ервін легко кивнув й повернувся за стіл. — Ти знав про те, що вони приїдуть сьогодні?

— Вперше чую, — холодно заперечив Леві. — Розібратися з черговим? — отримавши черговий кивок, він був готовий йти виконувати доручення, коли Ервін зупинив його жестом руки й додав неофіційним тоном: 

— Будь обережнішим з дівчиною, що сьогодні тут була.