Глава 10. З'ясування стосунків

До кімнати без стуку увірвалась Ханджі:

— Леві, ти зайнятий? Я хотіла обговорити з тобою прийдешнє… — вона збентежено завмерла, коли побачила похнюплену Ліку за столом. Ще хвилину тому безхмарний погляд за секунду поважчав. Пізніше обов’язково відбудеться серйозна бесіда стосовно того, як по-різному вони трактують словосполучення «не траплятися на очі». 

Ханджі зітхнула й приготувалась червоніти за чергову недоречну активність Ліки, коли в пітьмі ледь освітленої гасовою лампою кімнати в око впали розмазані по блідих щоках доріжки сліз. Побілілі пальці тремтіли й з силою стискали хустинку та той самий покоцаний лист із зізнанням в коханні.

Ханджі мала сумніви, що Леві збирався заспокоювати невзаємно закохану в нього дівчину. Хтозна, ймовірно він сам й довів її до сліз… З вуст проти волі злетіло здивоване зітхання та розчароване питання:

— Леві, що ти накоїв? 

Лише чорна брова, що повільно піднялась, могла видати мовчазне невдоволення.

— Я накоїв?

— Нащо ти мені дитину до сліз довів? — Ханджі впевненими кроками подолала відстань до Ліки та підбадьорливо поклала долоні на зсутулені плечі у спробі дати їй тактильно відчути підтримку й показати, що вона поруч та не дасть її образити.

— Вона не дитина, — спохмурнілий Леві тяжко зітхнув. Як же він від усього цього втомився. Замість того, щоб спокійно завершити обхід, скласти заповнені документи, прийняти душ та лягти спати, доводилося розбиратися з чужими тарганами в головах. Точніше в одній конкретній, за якою і ногам не було спокою.

— Тоді значить можна доводити до сліз? — обурена Ханджі почала розмахувати руками. — Не в цьому ж справа! У всіх є почуття в будь-якому віці. Якщо закоханість невзаємна, нащо одразу говорити образливі речі?

— Ніхто нічого не говорив, — Леві втомлено похитав головою та попрямував до шафи за другою склянкою – тепер вже для себе. Треба було випити води та заспокоїтися. — Значить, тобі відомо про почуття Ліки.

Почервоніла від сорому дівчина хотіла втратити свідомість чи просто зникнути, розчинитися у просторі, аби не чути цієї розмови. Невже вона зовсім не могла зачекати до завтра, щоб дізнатися, що сказав би Жан? По синцю під оком однаково все стало б максимально прозоро та зрозуміло. І чого вона така невдачлива? Грець вже з тими невзаємними почуттями, але ще й така ганьба… Яка ніяк не хотіла добігти кінця. 

І ці з'ясування стосунків. А Леві та Ханджі були друзями, поки вона не влізла зі своїм коханням! Але ж вона дійсно кохає… І навіть після всього, що він сказав, нескінченно хоче бути з ним. 

— Звісно, відомо. Я на відміну від тебе дбаю про почуття своїх курсантів! 

— Вона у тебе одна. І ти однаково не можеш дати їй раду. А у мене таких не один десяток, — холодно відрізав Леві й підніс до вуст склянку з водою.

Все, це кінець. Таких як вона у нього ще й не один десяток. А мав такий неприступний вигляд. Хоча, якщо він так часто змінює дівчат, може й Ліка має шанс колись стати його коханою? Хай і ненадовго… Стоп! Але Ханджі казала, що він ні з ким… А, ні. Вона казала, що їй про це нічого невідомо. Тоді все збігалося. 

Тим часом сама Ханджі задихалася від обурення:

— Я не можу дати ради?!

— Мої курсанти не вештаються ночами під дверима кімнат протилежної статі, — різко викарбував Леві після того, як підійшов ближче. 

Обличчя Ханджі здивовано витягнулося. Вона кілька разів розгублено кліпнула очима, після чого повільно схилилась в очікуванні пояснень над Лікою, яка одразу зніяковіло знизала плечима та навіть відкрила рота, щоб щось сказати. Але їй на думку не спало нічого, чим можна себе виправдати, тому вона безмовно зімкнула вуста, мовчки кивнула та схилила голову так, щоб закрити обличчя волоссям та відмежуватися від реальності. 

Саме в цю мить Ханджі усвідомила, наскільки мала рацію в першу мить, коли увійшла та побачила Ліку, та як помилилась в другу. Вона зробила глибокий вдих та видих і твердо звернулась на ім’я до дівчини, довіра до якої поступово загасала:

— Ліко.

Та повільно підняла перелякані очі. Зараз, мабуть, буде боляче, так? 

Ханджі ледь стримувалась, щоб не завити та не закричати:

— Ліко. Нам з тобою треба серйозно поговорити.

Дівчина коротко кивнула, підвелась й швидко задріботіла до виходу, поки для неї не вигадали покарання страшніше за дорікання та не замурували в цьому приміщенні. Хоча, знаходитися в кімнаті поруч з Леві, який піклувався та розмовляв з нею, було надзвичайно приємно. Вона мимоволі сповільнилась й зупинилась біля порогу.

— Зачекай на мене за дверима, — почулося приречене зітхання, після якого двері таки зачинилися за Лікою. Ханджі втомлено видихнула та повернулась до Леві: — Вибач, будь ласка. Це більше не повториться. Вона більше не вештатиметься корпусом в нічний час.

Леві смиренно кивнув та прийняв вибачення.

Вже в коридорі Ханджі підлетіла до Ліки, що нерухомо завмерла біля входу до лабораторії. Перелякана дівчина зсутулилась та втиснулась у стіну, коли побачила як на неї насувається розлючений вихор в окулярах.

— Як розуміти все, що трапилось?