Глава 9. Випадкове зізнання

Ліка боялась, що будь-який різкий рух може спровокувати капітана Леві на грубощі, тому дуже повільно обернулась. Принаймні, він мав не надто невдоволений вигляд. Можливо, вже навіть звик знаходити Ліку в заборонених зонах.

— Добрий вечір, — вона ніяково посміхнулась та нервово закусила губу.

— Я чекаю на пояснення, — прохолодно нагадав Леві, якого не вразила удавана покірливість неслухняної курсантки.

— Пам’ятаєте, ми з вами вночі говорили про те, що треба жити тут і зараз?

Він скосив похмурий погляд на двері чоловічої спальні. Життя «тут і зараз» мало дуже цікавий вигляд в міркуваннях юної дівчини.

— Це розвідувальний корпус, а не бордель, — можливо, голос Леві пролунав занадто жорстоко.

Ліка шоковано глянула на нього. Її настільки спантеличили та вибили з рівноваги його слова, що вона тільки й змогла беззвучно відкрити та закрити рота. Ні, він не міг подумати про неї такі жахливі речі. Але те, що він сказав, означало… Вуста Ліки затремтіли, а до очей підступили сльози.

— Я… Я не те мала на увазі, — вона ледь чутно схлипнула й рукавом витерла вологі цівки, що проклали шлях на почервонілих щоках.

Реакція Ліки змусила Леві насупитися. Але не встиг він відчути провину за жіночі сльози, як з-за дверей пролунали крики, що відірвали його від думок та розмови.

— …Така дівчина ніколи не світить такому, як ти!

Щось гупнуло. Ймовірно впали якісь меблі.

— А такому прибацаному як ти, тільки божевільна новенька й підходить! — прогарчав у відповідь Жан, чим мимоволі викликав нову хвилю сліз у Ліки, яка все чула з коридору.

Леві обійшов її та різко відчинив двері:

— Що тут відбувається?

Сталевий голос ніби розрізав повітря, якого миттєво стало не вистачати легеням мешканців кімнати. Вражені швидкістю капітана Леві, що прибув на початок бійки, хлопці здивовано завмерли. Кулак Жана завис в сантиметрах від обличчя притиснутого до стіни Ерена. Навколо валялися розкидані чоботи, а поруч лежали дві перекинуті тумбочки. Армін та Марко, які ймовірно тільки збиралися рознімати бійку, зупинилися за кілька кроків від парочки, що зчепилась.

— Зараз же навести порядок. Якщо до ранку почую хоч звук, то вирішу, що у вас занадто багато невитраченої енергії, яку треба спрямувати на корисну справу.

Хлопці збентежено перезирнулися. Леві окинув їх похмурим поглядом, вийшов з кімнати й гучно грюкнув дверима. У коридорі він скосив очі на Ліку, що досі давилася слізьми. Леві втомлено хитнув головою, приречено дістав з кишені білосніжну хустинку та простягнув її.

Ліка, що продовжувала схлипувати, мовчки взяла запропоновану тканину й почала нею утирати обличчя. За мить Леві почув, як в його хустинку висякалися. Він прикрив очі, зробив глибокий вдих й ледве стримався, аби не скривитися й не викликати цим нове цунамі сліз.

Двері чоловічої кімнати з тихим скрипом прочинилися, й за мить з-за них визирнули три пари очей, зіниці яких здивовано розширилися, коли розгледіли в напівтемряві коридору заплакану Ліку.

— Спати, — жорстко мовив Леві й штовхнув двері назад.

Він тяжко видихнув, обережно взяв Ліку під лікоть та потягнув її в бік зловісного коридору, в якому вони постійно стикалися. Ліка не пручалась — вона прийняла волю долі та бажання капітана Леві увести її вночі в невідомому напрямку.

Він завів її до своєї кімнати, підійшов до шафи й дістав склянку та графин з водою. Леві обернувся й помітив, що Ліка всілась на стілець біля столу. Першим бажанням було нагадати, що він не пропонував сісти, але знову стримався й мовчки поставив перед нею повну склянку води.

— Дякую, — тихо прошелестіла Ліка. Вона одразу взяла посудину й піднесла до вуст. Її руки досі тремтіли й трохи розбризкали воду.

Леві опустився на стілець навпроти й почав уважно вивчати обличчя дівчини. Він почав розуміти, чому деякі його знайомі залишалися неодруженими. Не тільки через страх втратити родину в неспокійні часи, а й через страх мати її під час сірих буднів. От як заспокоїти людину, яка засмутилась через якусь дурню? Леві звик втішати людей, які втратили близьких, тих, що бачили жахи війни. Це дівчисько ні чорта в житті не бачило, а ридало так, наче на її очах загинуло все людство!

Ліка трохи заспокоїлася, тряхнула волоссям та простягнула Леві його хустинку. Він набрав в легені повітря й постарався настільки м’яко, наскільки тільки міг, донести просту думку:

— Можеш залишити собі.

Ліка підозріло насупилась, але нічого не відповіла — лише сильніше стиснула пальцями тонку тканину та притиснула до себе. Леві помітив, що вона вже достатньо оговталась, й збирався поновити питання та домогтися пояснення її присутності в чоловічому крилі, коли йому на очі трапилась зім’ята записка, що лежала при вході. Він підвівся й швидкими кроками подолав коротку відстань до неї. Леві не помітив нажаханого виразу обличчя Ліки, яка перевірила кишеню й одразу усвідомила, що за шмат покоцаного паперу зараз потрапить до його рук.

Леві підняв лист й розгорнув його.

«Пишу цей лист, а руки б‘є тривога і тремтіння,