Глава 8. Чоловіче крило

Коли за спиною зачинилися двері, Ліка вдячно озирнулась на Ханджі, але крок не сповільнила. Серце скажено калатало від пережитого стресу, а ноги тремтіли. Тільки коли відстань до кімнати Леві збільшилась, а темний коридор нарешті залишився позаду, вона зупинилась та важко видихнула:

— Дякую, що врятувала мене.

Ханджі посміхнулася та хитнула головою:

— Це було навіть весело. Давно я не мала таких незручностей, — вона примружилася й кілька секунд дивилась у простір перед собою. Кутики її губ мимоволі поповзли вгору, наче на думку спали якісь теплі спогади. Та вже за пів хвилини вона посерйознішала. — Але ти б хоч попередила, — Ханджі з легким докором глянула на зніяковілу Ліку, що присоромлено опустила очі. — Я б тобі ключ дістала. Не довелося б у вікно лізти.

— Серйозно? — Ліка миттєво підняла погляд й здивовано розкрила рота. — Так можна було?

— Звісно, ні, — Ханджі весело розсміялася та поправила окуляри на переніссі. — Просто відмовила б тебе від необдуманих дій.

Ліка зітхнула й меланхолійно розвела руками:

— Мікаса намагалася.

— Припускаю, безрезультатно? — здавалося, жінку нескінченно тішила ця ситуація.

— До речі… Ханджі, я розумію, що не маю права тебе про це просити… Але оскільки записка була твоя, — вона помітила награно обурений погляд та поспішила закінчити думку, перш ніж її попросять залишити розвідувальний корпус назавжди, — може, ти зможеш ненав'язливо натякнути капітану Леві, що Мікаса не принесе пояснювальну?

Після цих слів Ханджі дістала з кишені пом’ятий аркуш й простягнула його:

— Тримай, це твоє, — вона підбадьорливо посміхнулась, коли Ліка з острахом самими пальцями забрала лист. Дівчина припустила, що таким чином Ханджі позбулася всіх доказів співучасті та мовчки відхилила її прохання. Але вона помилилась. — Гаразд. Передай Мікасі, що вона може не приходити до Леві.

Обличчя Ліки засяяло, а вуста розпливлися у щасливій усмішці:

— Дякую тобі! — вона ледь не підстрибнула від радості. Як все чудово склалося! Навіть без наслідків.

Ханджі кілька секунд зволікала, але зрештою наважилась запитати:

— Скажи... Те, що в записці — правда?

Ліка сором'язливо відвела погляд вбік, мимоволі посміхнулась та кивнула.

— Марно казати, що це не найкраща ідея? — Ханджі втомлено зітхнула, коли отримала черговий кивок у відповідь. — Тепер щодня плануєш брати його в облогу?

Ліка серйозно подивилася на неї та заперечно похитала головою:

— Ні. Мабуть, тепер я справді кілька днів постараюсь не траплятися на очі. Нехай в його душі все заспокоїться...

— Чого раптом? Ти ж навіть не зізналася. І що тебе зупинило, якщо ти однаково збиралася це зробити?

— Я збиралася підкинути записку. Я хотіла, щоб він дивився у бік курсанток, аналізував, хто б це міг бути. Щоб він усвідомив усе, відчув, а потім сам вибрав мене, — Ліка замріяно зітхнула й прикрила очі. Але вже за мить вона пригнічено скривилася: — А так… Він мене не знає. Звичайно, на відкрите зізнання відповів би відмовою. Або сказав би, що нам потрібно дізнатися одне одного краще. Або ще ліпше, сказав би: «Дотримуйся субординації».

Ханджі почухала брову. Вона також вважала, що перед тим як розпочинати активні дії варто було б краще пізнати одне одного. Але, зрештою, вирішила залишити цю думку при собі.

— Що тоді плануєш робити?

Цікавість взяла гору над розсудливістю. Давно у розвідувальному корпусі не відбувалося нічого наївно-романтичного. Втім, війна з титанами й не сприяла такому.

— Для початку дам йому час оговтатися від шоку. Потім постараюся ненав'язливо влитися у його життя: бачитися щодня, спілкуватися.

— Думаєш, у вас була хоч скороминуща нагода жити в одному корпусі й не перетинатися? — Ханджі скептично вигнула брову й вивела Ліку з будівлі на свіже повітря. — Він багато з ким бачиться щодня, але чомусь досі ніхто не став його парою.

— Так, до речі, про це я також хотіла з тобою поговорити. Тільки не знала, як почати, — Ліка залізла на невисокий паркан та зручно всілась на ньому. — У нього було багато дівчат? Яких? Чи були з них курсантки? Хто був ініціатором? — вона підперла голову рукою та зосереджено глянула на Ханджі, яка повільно сіла поруч.

— Скільки питань… Бачу, ти вирішила серйозно взятися за справу. Відповім непрямо, серед курсанток у нього дівчат не було. Взагалі про його особисте життя відомо дуже мало. Він закрита людина.

— А не з курсанток? — Ліка затамувала подих.

— Особисто мені нічого невідомо. Але не думаю, що Леві ділився б з кимось подробицями свого особистого життя.

Після цієї розмови занурена в роздуми Ліка попленталась до обідньої зали. На щастя, приміщення було заповнене людьми, що полегшило їй спробу ігнорування похмурого погляду Леві, що буквально пропалював її спину. Він явно не звик, щоб до його кімнати крізь вікно ввалювалися дівчата. Ліка тихо опустилась на лавку біля Мікаси й потішила новиною, що після вечері їй вже не треба йти з пояснювальною запискою до капітана Леві. Після чого розповіла, що й сама тимчасово не планує до нього ходити, щоб дати час на загоєння душевної рани, яку нанесло незаконне проникнення крізь вікно.