Глава 5. Нічна розмова

Ліка нервово кусала губу та не наважувалась подати голос. Що вона мала відповісти? Що вигадати? Сказати правду?

Та ні, абсурд. Вона тільки дізналась, що йому подобається Мікаса. Якщо зізнається в коханні, то щонайменше матиме безглуздий вигляд.

А якщо вдати, що не почула питання?

Ліка скосила обережний погляд на Леві. Суворий вираз обличчя лише підтвердив, що промовчати не вийде.

Чи вийде?

— Відповідай, — від сталевих нот в його голосі у Ліки виступили сироти. — Чому для тебе це важливо?

Вона зробила глибокий вдих та видихнула перше, що спало на думку:

— Хіба хтось ще думає про мене погано?

Ліка підвела очі у майже щирому здивуванні. Так! Найкращий варіант. До останнього все заперечувати та вдавати, що нічого не зрозуміла.

 Леві похмуро знизав плечима:

— Усі вважають, що ти намагалася накласти на себе руки. Не найкращий образ.

— Мікаса не вважає, — Ліка невпевнено усміхнулась, але вже за мить знітилась. Мабуть, даремно вона зайвий раз нагадала про суперницю?

Він насупив брови та серйозно запитав:

— Як так вийшло, що ви з Мікасою так швидко потоваришували? Зазвичай вона відчужена та нікого не пускає в душу, — Леві завжди відмічав, що мав багато спільного з Мікасою. Саме тому його так здивувало, коли він побачив її в обідній залі разом з тією, кого так жадав вигнати з розвідувального корпусу.

— Мабуть, ніхто й не намагався залізти в душу, — Ліка приречено зітхнула. Це кінець. Він вже цікавився, як йому потоваришувати та зблизитися з Мікасою. Однак говорила вона явно швидше, ніж думала, інакше не ділилася б важливою інформацією про ту, до якої Леві міг піти. — Вона дуже чуйна та відкрита до спілкування. Просто, напевно, ніхто не намагався зблизитися з нею. Вона радо відгукується на чужу ініціативу. Та й людина, яка всупереч тому, що хоче спати, спілкується з тобою вночі, автоматично стає другом, — Ліка розпливлася в щасливій посмішці, коли згадала пізню розмову з Мікасою. Але за мить вона усвідомила, якого сенсу набули її слова, якщо враховувати, що зараз ніч, а вони з Леві якраз спілкуються у світлі місяця в обідній залі. Подумки Ліка закрила верхню частину обличчя долонею. Вона колись навчиться вести діалоги з людьми? Чи оце все вже назавжди?

Ліка натягнуто посміхнулась та зазирнула в освітлені місяцем сірі очі. Вона вирішила вдавати, ніби не сказала нічого зайвого.

Леві помітив її наївний погляд та зіставив його з останньою реплікою. Він насупився та жорстко відрізав:

— Ми не друзі. Дотримуйся субординації.

Хоч це було й очевидним, на обличчі Ліки однаково занадто яскраво відбилося розчарування.

— Я досі чекаю на відповідь. Припустімо, Мікаса не думає про тебе погано. Інші навряд чи поділяють її думку. Проте ні з ким з них ти не вирушила обговорювати це питання вночі.

Окрім нього.

— Але інші й не намагалися вигнати мене з розвідувального загону, — більше із запитальною інтонацією, аніж стверджувальною, відгукнулась курсантка. Коли ж вона помітила гидливість на його обличчі та усвідомила, що саме бовкнула, та захотіла знову подумки ляснути себе долонею по лобі. А краще просто зникнути чи розчинитись у просторі. І чого їй не сиділося так пізно в кімнаті?

Тим часом Леві подався вперед, наблизився та зупинився за крок від неї. Його погляд став жорсткішим:

— Як ти можеш знаходитися серед військових, якщо не поділяєш їхніх поглядів?

Ліка тяжко зітхнула. Вона усвідомлювала, що вже особливо й не мала, що втрачати. Леві й так наполегливо намагався вигнати її з корпусу та цікавився іншою дівчиною.

— Для того, щоб бути поруч із кимось не обов'язково розділяти його погляди. Наприклад, Мікаса дружить зі мною всупереч тому, що я огидний та марний воїн, в той момент, як вона є найкращою з курсантів. Вона не поділяє дуже багатьох моїх поглядів, наприклад… — у цю мить вона зіткнулась з похмурим поглядом сірих очей, заклякла й не договорила речення. Боже, вона ледь не сказала, що Мікаса не поділяє її вибір коханого. Ото зараз всім було б весело, якби вона закінчила репліку! — Неважливо, — різко обірвала Ліка через страх того, що Леві спробує натиснути та домогтися від неї правди. — В будь-якому разі, це не стає на заваді нашому спілкуванню.

Пів хвилини Леві пронизував її незмигним поглядом, після чого холодно мовив:

— У вашому віці ще властиво легко зближуватися. Але це не…

На мить Ліка впала в прострацію:

— Що ви маєте на увазі? До чого тут вік?

Він перевів відчужений погляд на місяць за вікном.

— Ти скоро зрозумієш. У розвідувальному загоні занадто часто помирають. Зрештою втомлюєшся втрачати.

Вона розгублено зсутулилась:

— Але… Усі люди смертні. То озираючись на це, не жити зовсім?

— Горе після втрати паралізує душу, — Леві поринув у спогади та дозволив собі трохи зняти покрив таємниці з душі.

— Але якщо не близькість та не біль — це вже порожнеча. Не життя, а існування, — Ліка обережно вдивлялася в обличчя Леві. Скільки йому довелося винести? Про що він думав та шкодував ночами? Ймовірно, занадто багато випало на його долю, якщо він настільки закрився від усіх.