Глава 3. Тренування

Ліка ще ніколи не бачила настільки безпечних тренувань. І настільки інтенсивних. За пів години бігу їй вже хотілося лягти на землю та більше ніколи не вставати. Поки інші курсанти намотували нові кола, вона непомітно зупинилась та сховалась за деревом. Ліка роззирнулась у пошуках небезпеки, яка могла б спричинити нещасний випадок та припинити це жахіття. На жаль, вона лише переконалась, що в Розвідувальному корпусі гарно дбали про безпеку курсантів. На десятки метрів навколо не було жодного місця, яке б гарантувало потрапляння до травмпункту.

Ліка приречено зітхнула. Вона опустила очі та за мить побачила як у траві щось зблиснуло. Дівчина нахилилась та підняла з землі загублений кимось невеличкий ніж з чорним руків’ям. Її розуму торкнулась шалена ідея. Як сильно та в якому місці треба себе ранити, щоб не викликати підозр й отримати бажане звільнення від тренування? За кілька хвилин сумнівних вагань Ліка занесла ніж над гомілкою.

Сталь зблиснула й на клинку розвиднілось потерте гравіювання. Дівчина ошелешено завмерла. Там було ім’я Леві — ніж належав йому! Ліка настільки зраділа випадковій причині для особистого спілкування з чоловіком, що навіть вирішила дати своїм ногам та тілу спокій та не вдаватися до поранень.

Тим часом Леві помітив, що з натовпу зникла одна покарана особа, яка мала б пробігти на десяток кіл більше, ніж інші курсанти. Він роздратовано роззирнувся, але так й не знайшов Ліку.

— Жане, — Леві звернувся до парубка, що пробігав повз. — Одна з новеньких зникла. Знайди її.

Хлопець кивнув й миттєво взявся виконувати наказ. Коли він завернув за будинок, то одразу ж натрапив на дівчину із занесеним над собою ножем.

— Ти що робиш? — обурено й водночас налякано закричав Жан. Він зірвався на біг в надії встигнути зупинити Ліку від необдуманого вчинку. У цих новеньких самі таргани в головах — чого тільки не роблять від страху! Можливо, Жан відреагував на дівчину з ножем занадто різко. Але цього б не було, якби він не спостерігав подібні картини раніше.

— А..? — перелякана дівчина здригнулась, відскочила вбік та впустила ніж. Вона нерівно наступила на ліву ногу, підвернула її та боляче впала додолу. Ліка відчула різкий біль у стопі й нечутно застогнала. За секунду вона згадала, що її шанс поспілкуватися з Леві можуть відібрати. Ліка підняла голову й відчайдушно потягнулась за ножем, що лежав за метр від неї.

— Ні! — люто вигукнув Жан. Він перегородив дівчині шлях й швидко підхопив ніж. — Геть дурна?!

Ліка подумки визнала поразку, сумно видихнула й опустила обличчя назад в траву. Дійсно дурна.

Крик Жана привернув увагу інших, тому невдовзі з-за повороту з’явився й сам капітан Леві. Коли він побачив розпластану на землі Ліку й хлопця, що височів над нею з ножем в руці, то скептично підняв одну брову. Він не промовив жодного слова, підійшов ближче й зупинився в кроці від учасників дивної події.

Жан не став чекати на озвучення німого питання Леві та чітко відрапортував:

— Нова курсантка намагалася накласти на себе руки. Я встиг зупинити.

Ліка звернула на нього здивований погляд. Так ось, чому він так кричав…

Леві повернувся обличчям до дівчини й насилу приховав огиду, що сколихнулась в душі.

— Це правда? — Йому добряче набридло копирсатися в підліткових мареннях та проблемах курсантів. Незалежно від їх реального віку, який зазвичай перевищував вісімнадцять років. На жаль, Розвідувальний корпус вкрай рідко приваблював розсудливих та стриманих людей.

Ліка скосила на чоловіка шокований погляд та заперечно хитнула головою.

— Як ні? Навіть коли впала, вона продовжувала тягнутися за ножем! — Жан, чиї слова дівчина намагалась спростувати, обурено змахнув у повітрі відібраною зброєю.

Леві кинув пильний погляд на клинок й простягнув руку. Жан зрозумів його без слів й одразу віддав знахідку. Чоловік оглянув ніж з обох сторін й прохолодно озвався:

— Це мій, — він примружив погляд та перевів його на дівчину. — Звідки він у тебе?

— Тут знайшла, — тихо зізналась Ліка. Вона почувалась вкрай незатишно через те, що досі лежала в ногах Леві та Жана.

— Чому після падіння продовжувала тягнутися за ним? — чоловік сів навпочіпки. Він уважно вивчав кожну емоцію на обличчі Ліки, яка дійсно була не схожа на суїцидницю. Знав би Леві, які думки кружляли в її світлій голові до того, як вона вирішила відмовитися від ідеї завдати собі фізичної шкоди…

— Хотіла вам повернути, — знову щиро зізналася Ліка й ніяково опустила погляд.

— Чому відстала від інших? — суворо запитав чоловік.

— Помітила, що в траві щось зблиснуло, й пішла подивитись, — цього разу Ліка вирішила говорити вже не всю правду.

Леві не знав, як тонко натякнути дівчині, що не вірить їй. Її розповідь не вписувалася в часові рамки, через що версія Жана мала більш правдоподібний вигляд.

— Якщо це все, підіймайся та продовжуй тренування, — крижаний тон чоловіка не терпів заперечень. Але Ліка, що, певне, досі цього не зрозуміла, ледь чутно заперечила:

— Не можу продовжувати.

Леві, що вже майже пішов, зупинився й обернувся. Він прохолодно поцікавився: