Глава 2. Заселення

Ліка притиснула до грудей форму, яку отримала хвилину тому, та кинула сумний погляд на злощасний коридор. Несподівано з темряви виринула замурзана в сажу — деякі плями нагадували наслідки вибуху реагентів — жінка у військовій формі та окулярах. Зіниці Ліки розширилися — вона впізнала у дивакуватій жінці ту, кого так шукала! Дівчина зірвалася з місця та поспішила за Ханджі Зое, поки та не зникла так само раптово, як і з’явилася.

— Вітаю! — Ліка пробігла з десяток метрів та зупинилася перед жінкою, що здивовано глянула на неї. — Ви майор Ханджі?

— Так, — вона поправила брудні окуляри та кивнула. — Ми знайомі?

— Ні, але я читала вашу наукову працю, — швидко сповістила Ліка та ледь стрималась, щоб не підстрибнути від радості. — Я вступила сюди тільки для того, щоб познайомитися з вами! Ну, і… Якщо раптом вам знадобиться якась допомога, — вона зніяковіло опустила очі, наче не пропонувала, а просила про допомогу. — Я б з радістю взяла участь у проведенні досліджень. Я, звичайно, не дуже добре знаюся на цьому, але…

— Ні слова більше! — натхненно вигукнула Ханджі та схопила дівчину за плечі. — Тобі це справді цікаво? Ти б погодилася зараз піти зі мною до спійманого титана, щоб перевірити нову гіпотезу?

— Звичайно! — приголомшена Ліка щасливо посміхнулася й дозволила жінці схопити її за руку та потягти на вихід. — Ми справді підемо? Прямо зараз? — вона здогадувалась, що її тягнули не просто оглядати територію, але досі не могла повірити у своє щастя.

— А на що чекати? — Ханджі весело засміялася. Вона не менше за Ліку раділа неочікуваній появі однодумниці. — Не кожного дня знаходиш зацікавлених та неупереджених людей!

— І вас зовсім не бентежить, що я тільки вступила? — обережно уточнила дівчина, що вже самостійно слідувала за жінкою.

— Анітрохи. Вік та досвід — питання часу, — Ханджі підбадьорливо підморгнула їй.

Залишок вечора Ліка провела дивовижно. Після перевірки реакції титанів на механічні пошкодження та хімічні реагенти, Ханджі запросила дівчину поставити кілька дослідів у лабораторії. Ліці давно не було так весело, як сьогодні, але після опівночі Ханджі порадила їй вирушити до ліжка, оскільки вранці мало б бути тренування, на якому ще знадобляться сили. Дівчина подякувала за незабутній вечір та обережно поцікавилася, чи може вона повернутися до лабораторії завтра. Радісна відповідь «Не можеш, а маєш!» заспокоїла, тому вона залишила приміщення у піднесеному настрої.

Ліка впевнено вийшла до темного коридору, але вже за кілька кроків збентежено завмерла на місці. Вона усвідомила, що не має жодного уявлення, куди їй треба іти. Захоплена експериментами дівчина пропустила момент, коли всіх розселяли по кімнатах. Ліка вирішила повернутися до Ханджі. Вона розвернулась, але одразу зіткнулась з капітаном Леві. Майже на тому ж місці, що й минулого разу.

— Добрий вечір.

Ліці здавалося, що кращого збігу обставин неможливо й вигадати! Мабуть, це найкращий день за останні роки — лише за сьогодні вона знайшла двох подруг і кохання всього життя. І кохання безсумнівно переслідувало її на кожному кроці!

— Вже давно ніч, — жорстко мовив чоловік та невдоволено вдивився у вже знайоме обличчя Ліки. Він сьогодні вже казав їй, що тут ходити заборонено. І звідки стільки безглуздої хоробрості для порушення заборон?

— А я отримала форму, — дівчина радісно посміхнулася і виставила перед собою руки, в яких дійсно красувалася нова форма з емблемою розвідувального загону.

Леві кинув пильний погляд на одяг, після чого перевів його назад на Ліку. Вона божевільна? Що вона собі дозволяє? Вона усвідомлює, що розмовляє зі старшим за званням?

— Ви не розумієте з першого разу? Я вже казав, що тут ходити заборонено, — жорстко нагадав Леві. — Завтра на вас чекає покарання. А зараз вирушайте до своєї кімнати.

Дівчина зніяковіла, закусила губу та зовсім тихо пробурмотіла:

— Я не знаю, де моя кімната.

— Як це розуміти?

Суворий тон вселяв у Ліку страх розчарувати. Але саме це вона і робила — продовжувала падати все нижче і нижче в очах капітана Леві.

— Ну… Мене не було, коли всіх розселяли по кімнатах, — ще тихіше додала пригнічена Ліка.

Чоловіка не залишало дивне відчуття, що дівчина навмисно намагалась його дійняти. Неможливо бути настільки безпорадною. Як вона збиралася служити, якщо не мала уявлення навіть про базову дисципліну?

— Чим ви займалися весь цей час? — у словах капітана звучали залізні ноти.

Саме в момент, коли Ліка вже досягла дна, почувся рятівний звук дверей, що відчинилися.

— Привіт, Леві! — Ханджі, що вискочила з-за повороту, одразу кинулася обіймати чоловіка за плечі. — Уявляєш, я знайшла собі помічницю! — бічним зором вона помітила дівчину, що стояла поруч. Ханджі обернулась та одразу впізнала в ній ту, про кого говорила. — О, я бачу, ти теж із нею познайомився! Скажи, вона диво.

Ліка ніяково усміхнулася, оскільки прочитала в очах Леві неприємне здивування та категоричне заперечення цього факту.

— Я б підібрав інше слово, — тихо мовив чоловік. Він скривився та відсторонився від Ханджі. Її райдужний настрій пригнічував. — Вона не встигла заселитися.