Вона

Млява осінь огортала важкими хмарами, вогким холодним вітром та посивілою травою під ногами. Леві зосередив свій погляд на маленкій хатинці, що виднілася по переду. Він розраховував, що вони із напарницею дійдуть до неї ще до початку зливи і там зможуть зігрітися. Неслухняні думки линули до зелеоокої дівчини, що йшла поряд. Уява оволоділа господарем намалювавши йому затишну картину, де він заварює чай для двох, як приймаючи чашку з рук Леві, вона вдячно всміхається і зробивши ковток гарядого напою від  задоволення прикриває очі, а розплющивши їх без слів, самим лише поглядом, дякує йому за турботу. Думка про те, що вони ввечері залишаться вдвох наповнила серце насолодою. Весь вечір і ніч  поряд із нею буде тільки він.

Кінчики пальців божеволіли, підсилюючи внутрішній потяг. Хотілося відчути тепло її тіла, торкнутися настільки жадібно, щоб нарешті позбутися цього недоречного, але бажаного мороку.

Повільно вдихнувши важке, липке повітря, Леві намагався вгамувати свою жагу, але вона вогняною хвилею наповнювала його серце і молоде, спрагле тіло.

Торкнутися не торкаючись.

Війна не місце для почуттів. Все, що він собі дозволяв, це стиснути плече дівчини, щоб стримати її тягу до справедливості, щоб застерегти від необдуманого кроку, нагадати, кому і які слова, вона збирається сказати. Розумна, але деколи не стримана. Саме нестриманіть була тією межею, що дозволяла торкатися її.

Та чи знала вона, яке особливе задоволення Леві приносили її випадкові дотики та турбота, що обеззброювали незалежного та жорсткого парубка. Капрал не міг пригадати, коли саме зрозумів, що йому поряд із нею затишно. Перевівши погляд на її зосереджене обличчя, його губи ледь здригнулися у усмішці, Леві подобалося, як червоніють її щоки від холоду. Дівчину це не тільки робило красивішою, він розумів, що треба зробити, щоб поторбуватися про неї. Йому подобалося це робити, особливо, коли вони були лише вдвох. І зараз, він подбає про неї – свій талісман, його підсилювач сили та надійний тил, мрійливий чудодійний еліксир, який допомагає ранам швидше загоюватись, своє таємне жадання; його натхнення, віру у перемогу людства, майбутнє, що створене для життя, відбудови та процвітання.

Єдине темне почуття, що оволідівало Леві – жадібність. Не ревнощі, а саме жадібність до дівчини. Вона давала йому те, чого жадала його побита жахами, жостокістю та насиллям душа – зцілювала. Повільно, обережно, турботливо, ненав’язуючись проникаючи у нього. Розмови, погляди, емоції, затишне мовчання, почуття. Він звик до цього і хотів усе це тільки собі. У грудях починало боліти, коли вона розтворювалася в компанії друзів Зої та Мікаси. Йому здавалося, що її серце і думки були там, а не з ним. Хотілося позбутися свого серця, щоб не відчувати цю жадібність та не бажання ділити її з іншими. Він хотів лише її, але розум торочив, що не можна собі дозволити прийняти її кохання, адже війна не місце для почуттів.

Боротьба із самим собою.

Одного разу вона зізналася у своєму коханні.  Так просто і щиро, що Леві не міг дихати від шаленого ритму серцебиття. Сірі очі не дивилися, а пронизували дівчину, відчуваючи розгуленість і не віру.

– Ти дурепа, якщо те, що ти сказала правда, – намагаючись опанувати свої емоції, промовив Леві.

- Не дурепа і ти це знаєш! – заперечила дівчина, схвильвано вдивляючись в обличчя коханого.

Він відчував, як зрадливе серце калатало у грудях, повітря бракувало, а руки хотіли доторкнутися до її обличчя і знову почути “Я кохаю тебе, Леві.” Але він памятав, що війна не місце для почуттів і серце боліло сильніше, ніж після нанесених у бою з титанами ран.

Дочекайся мене після війни! І навчи кохати.

Темне небо вдарило кулаком об хмари. Леві глянув на дівчину, на хатинку, вона кивнула головою і прискорила крок, вдавлюючи важкою підошвою стомлену осінню траву.

Цього вечора вони будуть удвох. Леві на мить прикрив очі від думки, чи не піддатися тому чого так бажає тіло? А ще більше серце. Та чи витримає фортеця його серця ніжність ? А якщо ні? Божевільні пальці будуть кохати її плечі, спину, плутатися у густому волоссі. Шалені губи пізнають м’якість її  губ, їх тремтіння та взамність. Чи не зробить він її слабкою своїм зізнянням? Чи сам не зробиться слабким?