Глава дев'ятнадцята. Ілюзія загрози

 — Вітаю, шляхетне товариство. — стискаючи лівою рукою Гетьманську булаву, я вийшов на трибуну, що була встановлена перед майданом, де на новообраного вже чекали тисячі киян. — Певно, ви всі стурбовані стріляниною в палаці Генеральної Ради кілька годин тому. Дозвольте мені прояснити ситуацію: Генеральна Рада допустилась помилки під час вибору. Тому я вирішив взяти справу у свої руки та захопив владу силою. 

Натовп, що до цього жваво гомонів миттєво стих: оголошувати про те, що ти узурпував владу у Кенегарді було не те що нахабством. Це було рівносильно самогубству. 

 — Від сьогодні, я Узурпатор. Нажаль, над Кенегардом зависла нова загроза: згідно доповідей розвідки, імперія майже відновила свої сили і готується до нового вторгнення. Втім, я знаю що роблю. Узурпувавши владу, я взяв на себе відповідальність за долю Гетьманату. Із вашою допомогою, я раз і назавжди знищу усіх ворогів поклавши край нескінченним війнам. Слава Кенегарду!

 — Героям слава!

Як це часто буває, серед натовпу помічають лише активну частку суспільства. Відносно не чисельні радикали, які скандували лозунги на мою підтримку, створювали ілюзію того що натовп підтримує мене, у той час як нейтрально налаштовані люди лише мовчки спостерігали за мною. 

 — На нас чекає важкий шлях. Але цей шлях приведе нас до перемоги. І щойно ми здобудемо перемогу, я віддам Гетьманську Булаву вашому обранцю, а сам відправляюсь на шибеницю, як і личить усім узурпаторам. Це моя присяга перед вами. Чи присягнете натомість мені ви?

— Ти в своєму розумі?! — налетів на мене Пилип Вовкулака, коли я повернувся з промови. — Ми збирались приховати факт узурпації, а ти оголосив про це на весь Київ!

 — Ми все одно б не змогли приховати цього. В таких моментах краще бути відвертим. 

 — Відвертим? Тобто ти був відвертим коли казав про шибеницю?!

 — Так. Щойно Кенегард опиниться у безпеці, я піду з життя. Втім, передимо до справи. Що почорношличникам?

 — До узурпації вас підтримували майже всі чорні запорожці, але після узурпації ваших прихильників різко поменшало. Тим не менш, вони підуть за мною, а я досі на твоєму боці. 

 — Отже, я можу на вас розрахувавати. Чудово. У такому разі, негайно розпичнай рекрутингову компанію. 

 — Це вид мобілізації який ти організував в землях Галичини та Володимерії?

 — Так. — крокуючи коридором, я зупинився навпроти свого нового кабінету. — До речі, я хотів тебе з деким познайомити. 

Відчинивши двері, я привітався з Тарасом:

 — Давно не бачились, друже!

 — Навзаєм. Які новини із Заходу?

 — Землі Галичини та Володимерії потихеньку відновлюються після війни, а легіон Січових Стрільців досяг рекордної чисельності у десять тисяч. 

 — Чудово. Пилипе, це Тарас, і він займеться рекрутингом в інтересах твого Дивізіону. Впораєшся, Тарас?

 — Лайно питання. 

 — Легіон, та наші с тобою дивізіони стануть основною ударною силою у грядущий війні. — продовжив я. — Тому ми вже зараз почнемо їх доукомплектування. У вас буде найкраще озброєнння та спорядження, швидкі коні та гідне грошове забезпечення.

 — І де ж ти візьмеш стільки грошей?

 — Взагалі то я збирався взяти зі скарбниці. 

За півгодини у моєму кабінеті вже стояв Генеральний підскарбій.

 — Вітаю. Пане Ракушка, якщо не помиляюсь?

 — Усі вірно, пане Гетьмане.

Підскарбій насторожено дивився на мене з під лоба, чекаючи коли ж чпочну вибивати з нього гроші. 

 — Тобі відомо, навіщо я тебе покликав?

 — Імовірно, щоб вирішити фінансові питання?

 — Саме так. — я вручив Підскарбію кілька сторінок ісписаногол паперу. — Це орієнтовані витрати на реформу армії. Розрахунки були зроблені на основі досвіду витрат на формування Легіону Січових Стрільців. Завтра мені потрібні твої пропозиції щодо фінансування реформи. 

 — Слухаюсь, пане Гетьмане. 

 — А також доповідь про стан фінансів у Кенегарді. У кого ми скільки зайняли, хто кому скільки винен, які в нас прибутки від торгівлі та податків, які в нас витрати станом на зараз та які є варіанти покращити наш грошовий стан. 

Розібравшись з Підскарбієм Ракушкою, я приступив до паперової роботи. Укази, листи до провідників Кенегардської шляхти, купа бланків та сувоїв зі звітами, які лишились ще від минулого Гетьмана. 

 — Він у своєму кабінеті. — сказав Аскольд Князю Сокольскому, коли той прибув до палацу. — Щасти. 

 Сокольский лише нервово посміхнувся: психопат, з яким він мав справу раніше, тепер узурпував владу і став Гетьманом. Те, що йому майже напевно доведеться попрощатися з чином начальника розвідки було очевидно. Інше питання, чи буде він репресований як сподвижник покійного Гетьмана Виговського. 

 Постучавши у двері та дочекавшись дозволу ввійти, Князь Олег Сокольский увійшов в кабінет Хотника. Той сидів за столом завалений різноманітними документами та нормативно правовими актами. 

 — Пане Гетьмане?

 — Сідай, Княже. — Хотник кивнув на крісло навпроти свого стола. — Радий що ти зайшов, я як раз хотів тебе викликати до себе. Ти вже чув що Недайкашу відновлено у посаді начальника розвідки?

 — Ні. 

 — Тоді інформую. Його відновлено у посаді начальника розвідки, у той час як ти очлиш нову спецслужбу. 

 — Перепрошою?

  — Мені сподобалось як ти працюєш ще під час компанії з повернення Галичини та Володимерії. До того ж в тебе чималий досвід роботи як дипломата. Це саме те що мені потрібно. Ти очолиш Службу зовнішньої розвідки, скорочено: СЗР. Недайкаша працюватиме в інтересах армії. На його плечі ляже військова розвідка, організація диверсій на території супротивника та решта подібних операцій. У той час як від тебе мені потрібно знати що відбувається в світі. Франція заключила торговий договір з прусами? Я маю про це знати. Британія напала на Португалію: у мене на столі має бути їх задум. В ідеалі, я маю дізнатися про це ще до того, як це станеться. Впораєшся?