Глава шістнадцята. Мирний договір

  — Пане! — у кабінет голови служби безпеки увірвався Аскольд. — Ми знаємо де Хотник. 

 — Чудово. 

 — Не дуже. — Аскольд протягнув Лавріну газету. —Ми дізнались про це звідси.

 — Що значить "Демонічний Дивізіон захопив Перекопську Цитадель за одну ніч"?

 — Схоже, невдовзі він стане народним улюбленцем. Це ще не все: прочитайте заголовок на другій сторонці. 

 — "Гетьманська Інквізиція проти розвідки... За що затримали Василя Недайкашу?"

 — Ця інформація не могла потрапити до журналістів аж настільки швидко. Схоже це частина їх плану. А ще, вас викликають до Гетьмана. 

 — Що відбувається, Лавріне? До мене дійшли чутки, що ти затримав начальника розвідки. 

 — Його підозрюють і підготовці державного перевороту. 

 — Це дуже гучна заява. У тебе є докази?

 — Ні. Точніше, те що він робе складно назвати державним переворотом. 

 — Тоді в чому справа?

 — Те що він робить, це радше... Предвиборча агітація. 

 — Він хоче позмагатися за гетьманську булаву?

 — Не він. Хотник. 

 — Га?

 — Василь Недайкаша лише допомогає цьому психопату втілити свій план у життя. Це лише мої здогадки, але дозвольте трохи поворошити минуле. Ви не просто так вирішили призначити його на роль тілоохронця для вашої доньки. Вам порадив це покійний Всеволод Змієнко.

 — Ну так.

 — Він чудово знайомий як з начальником розвідки, так і з Хотником. Далі — напад гайдамаків. Я вважав, що за цим стоїть таємна канцелярія, але потім той самий  Недайкаша захопив в полон голову цієї самої таємної канцелярії, Ніколайсв Бурзького. Він навіть не знав про напад гайдамаків на вашу доньку. 

 — Тоді хто його організував?

 — Про цю поїздку до в'язниці, де утримували Хотника, знали лише кілька людей. Ви, я, Олег Сокольский та Всеволод Змієнко. Що б ви зробили, якби вам було потрібно прорекламувати свого бійця?

 — Показав би його в битві. 

 — Я вважаю, що те саме зробив Змій. 

 — Але...

 — Перевірити це станом на зараз неможливо. Змій мертвий, його стратили посполити. 

 — Він би ніколи не пішов на вбивство своїх!

 — Ще дещо. Мої слідчі виявили, що гайдамаки які загинули того дня, переважно були хворими на алкоголізм. По перше, таких легше підбурити на подібні дії, а по друге... Знаючи любов Хотника до ідеальних солдатів, це могла бути звичайна чистка кандидатів до його майбутньої гвардії. Адже саме гайдамаки стали основою його Демонічного Дивізіону. 

 — Але він не міг передбачити, що саме вони прийдуть йому на допомогу. 

 — Можливо. Мої слова це лише здогадки, але певні зв'язки з гайдамаками в нього все ж були. Його колишній підлеглий, Сапсан, один з лідерів громадської думки у гайдамацьких колах. 

 — Але ж це ти ініціював озброєння гайдамаків!

 — Так. На той час я думав лише про військові загрози. І Хотник ідеально підходив для їх усунення: він без перебільшення військовий геній. Але раптом я зрозумів, що з підпорядкованих йому бійців він створює особисту гвардію, яка слухатиме лише його. І нещодавно світ побачив його особисту гвардію в дії — вони за одну ніч взяли штурмом цитадель, яка була символом могутності Кримського Ханства.

Але найбільше мене вразила швидкість, з якою наші журналісти підхопили цю звістку. Таке враження, що газети з подібним вмістом були надруковані заздалегідь. Та й арешт Недайкаші був таємним, але зараз про це говорять по всій країні. Схоже на те, що ці двоє заздалегідь подбали про інформаційну компанію. 

 — Але навіщо це їм?

 — Впевнений, вони вважають що таким чином принесуть Кенегарду перемогу. 

 — Ти так не вважаєш?

 — Інакше б я вам це не розповідав. Хотник психопат, який бачить перемогу у знищенні сусідніх народів. Тотальна війна на знищення — ось до чого він готується, створюючи Демонічний Дивізіон. От тільки я сумніваюсь, що Кенегард вистоїть проти наших сусідів в соло. План Хотника неминуче призведе нас до поразки, і тому ми маємо його зупинити. 

Приклавши штуцер до плеча, я натиснув на спусковий гачок, влучним пострілом поціливши у ворожого командира. 

 — Стрільці! По готовності!

 — Цільтесь по ворожим артелиристам!

 — Гармати! Залп!

 Оскаженівши від втрати Перекопської Цитаделі, яничари кинулись на приступ. Майже без підготовки, з одними лише гарматами та дробинами. Не складно передбачити, що така атака закінчиться невдачею, але ворожий генерал чудово розумів на чию користь грає час. Ця фортеця розділяла материк та півострів, і той хто нею володіє здатний унеможливити вороже вторгнення або розпочати власне. 

Переконавшись у безуспішності взяти цитадель нахрапом, яничари відкотились. 

 — Друже командир! Сорок сьомий артилерійський курінь прибув у наше розпорядження!

 — Чудово. Нехай розташовують свої гармати на стінах та вежах. 

Цитадель, що відокремлювала півострів від материка мала дві брами. Північна, та південна. Крізь північні брами Іван Богун постачав нам припаси, порох та свіже підкріплення. Власне, північні брами та північна стіна була укріплена дещо краще, тому стримувати ворога з південної сторони було дещо важче. Однак перевага в озброєнні, досвіді та підготовці моїх "демонів" була беззаперечною. Далі все залежало від того, Скільки протримається фортеця Хаджибей.

 — Інженерний курінь вже розпочав риття тунелей. 

  — Чудово. — Посміхнувся Іван Богун. — Підтягуйте артилерію, і спробуйте розтрощити їм брами. 

Раптом здалеку з'явилась кавалькада вершників. Коли картеж наблизився, з коня зістрибнув Костянтин Прісовський. 

 — Пане Командувач!

 — Вільно. Яка ситуація, Богун? 

 — Завдяки Демонічному Дивізіону нам вдалось заблокувати потужне угрупування у Криму та перейти до осади фортеці Хаджибей. Є новини від Остроградського?

 — Жодних. Жодної звістки після того шторму. 

 — Погано. Хаджибей — морська фортеця. Якщо ми не зможемо контролювати море, то не зможемо перерізати логістику міста. Басурмани постачатимуть припаси та підкріплення їм по морю, і я вже мовчу про можливість морського десанту.