Глава п'ятнадцята. Нічний штурм.

 — Схоже, мене викликають у Київ. — раптом оголосив Олег Сокольский, читаючи лист.

 — Що ж, було приємно мати з тобою справу. — зітхнув Граф. — Хоча якщо чесно я не хочу тебе відпускати. Твої розвіддані були просто безцінними. Тобі точно треба їхати?

 — Це лист від голови служби безпеки. Не думаю, що проігнорувати  його буде гарною ідеєю.

 — Шкода. Спершу Хотник, потім ти... Якщо колись будеш проїдом у цих землях, я буду завжди радий тебе бачити.

 — Навзаєм. Коли війна закінчиться, буду радий бачити тебе у нас в Києві.

— Увага! Операція відбудеться коли об'єкт сяде в карету. — розпочав хорунжий Аскольд. — Візничий, агент служби безпеки. Він відвезе начальника розвідки у точку захвату. 

 — Як ми позбудемось його охорони?

 — З цим ще цікавіше. Василь Недайкаша не користується охороною, полагаючись на свою шаблю. Принаймні, ніхто не бачив щоб він ходив у супроводі охорони. Але від інформатора мені відомо, що його таємно супроводжують щойнаменше два спецпризначенці, які тримаються на відстані. Їх нейтралізує група Сігварда.

 — Ви розумієте, що нам доведеться їх ліквідувати? — підняв руку Сігвард. — Ми не зможемо нейтралізувати бійців такого класу, не проливши їх крові. Якщо ми спробуємо захопти їх живими, мені доведеться наразити своїх людей на ризик.

 — У вас є ордер на арешт Недайкаші. Перш ніж застосувати силу, вам доведеться довести цю інформацію до його тілоохоронців. Все ж це наші побратими, і я б не хотів проливати їх кров.

 — Сподіваюсь, розвідоси налаштовані так само. 

 — Мавка, твоя група буде чекати у тачці захвату. Власне на вас і ляже сам захват.

 — Зрозуміла. 

 — Недайкашу треба взяти живим. Не можна, щобі він загинув. 

— А якщо він чинитиме опір?

 — Роби що хочеш, але він має вижити. Якщо він чинитиме опір, вам доведеться здолати його не вбивши його. Втім, я сподіваюсь що він підкориться твоїм вимогам. Акела, на тобі супровід карети до місця призначення. 

— Уточнення. Мені треба слідкувати, щоб об'єкт раптом не почав тікати, чи мені треба буде замінити його охорону, яку знешкодить Сігвард?

 — І те і інше. Це малоімовірні сценарії, але ми маємо бути готовими для всього. Питання?

 — Ви впевнені, що це не паралізує роботу розвідки? Ми взагалі то зараз у стані війни, не час для чвар.

— Саме тому це має відбутись тихо і без галасу.  А щодо розвідки... Її очолить інша людина, він вже у дорозі в Київ. 

— Генеральний полковник  Іван Богун.

 — Генеральний поковник розвідки Хотник. 

— Радий вас бачити.

 — Назаєм. Яка ситуація?

 Ми потиснули руки. 

 — Нам вдалось відтиснити ворога з більшої частини північного причорномор'я. Ворог має два угроповання в цьому реігоні. Одне ми відтиснили до Хаджибея, а інше закрилось в Перекопі. Вище командування бажає, щоб я взяв фортецю Хаджибей. Але я не можу засередитись на осаді морської фортеці, доки існує можливість удару з Перекопа. Ворог ніби чекає, поки ми відтягнемо сили до Хаджибея щоб зробити вилазку і перерізавши нашу логістику оточити нас.

 — Хочете щоб я заблокував Перекоп?

 — По ту сторону цитаделі кількадесят тисяч яничар. У чистому полі — вас зімнуть. Я не хочу щоб ви заблокували Перекоп. Я хочу, щоб ви його захопили.

 — Яким чином? Ви самі казали, що дам кількадесят тисяч яничар.

 — Кілька десят тисяч яничар чекає на свій час у Криму, а гарнізон цієї фортеці складає кілька тисяч. 

 —  Тобто я маю взяти фортецю до того, як ворог надішле підкріплння?

 — Саме так. Зможеш?

 — Мені треба два тижні на підготовку. 

— У тебе десять днів.

 — Не проти, якщо я забронюю сусідню фортецю для тренувань? Треба навчити моїх людей штурмовому альпінізму.

Отримавши у своє розпорядження оточену водним ровом прикордонну фортецю, я знову вишикував своїх бійців і розпочав лекцію. 

 — Для початку, ви навчитеся лазити по мотузці, а також чіплятися за нерівності у кладці фортечних мурів. Як бачите, ці мури давно ніхто не ремонтував, через що окремі елементи кладки під тиском просто вилазять зі стіни. Саме за них ви будете чіплятися у майбутньому.

 Мій план полягав у наступному: під покрвом ночі невелика група залізе на мури, та скине на землю мотузку, по якій залізуть інші солдати. Після того як таким чином нам вдасться накопичити достатньо сил, ми захопимо брами та будемо утримувати їх до підходу підкріплення. Звучить усе просто, однак реалізація майже неможлива. 

 Після кількох днів виснажливих тренувань я оголосив вихідний, який тривав аж до настання ночі. Щойно стемніло, я змусив своїх "демонів" робити те саме, що вони робили у день. 

Завдяки наповненому водою рову число травм вдалось звести до міниниму. Особлива увага приділялась тиші та маскуванню. Навіть зірвавшись у низ, демон не мав виронити ані слова.

Іншою важливою частиною підготовки були сигнали: використання сигнальних ракет було не бажаним, тому залишались давно забуті методи. 

 Врешті решт перед нами стояв ще один виклик: зброя та обладунки. Окрім того що багато спорядження банально заважатиме під час такої місії, так ми ще й не могли полагатись на вогнепальну зброю. Перекопська Цитадель була оточена водою, а вогнепал банально боявся води.

 На допомогу прийшли компактні арбалети зі сталевою тятивою: на відміну від звичайної металева не так сильно боялась води. Принаймні, у короткій перспективі.

 Звичайно що нова зброя потребувала детального вивчення, тож останній день тренувань перед штурмом ми приділили стрільбі з арбалетів. 

І ось, цей день настав...

— Операція пройшла як по маслу. — відзвітував Аскольд. — Ані Василь Недайкаша, а не його тілоохронці не чинили опір та слухняно виконували наші вказівки під час арешту. 

— Радийй це чути. Приведіть Недайкашу до мене.

 Двері кабінету відчинились, і двоє сецпризначенців ввели у приміщення закутого в кайданки Недайкашу.