Глава чотирнадцята. Задум Хотника

— Давно не бачились, Хотник. 

 — Недайкаша?

 — Чув, ти розбив сорок третій імперський корпус та відрізав голову сьомому принцу імперії. 

 — А ще захопив ворожу казну. Грошей вистачить на перші два тижні. 

 Після тієї битви, осаду з прикордонної фортеці було знято. Доки ми атакували основні сили ворога, загін Ратибора напав на осадний табір ворога, а гарнізон здійснив вилазку. Імперці, які прибули на допомогу осадному табору запізнились і були знищені. Лише не багатьом імперцям вдалось втекти. 

 — До речі, генерала, який керував цим корпусом, вчора стратили. Але я тут не для цього. — начальник розвідки дістав із наплічника сталеву булаву, символ полковницької влади. — Хотів передати тобі це особисто. Відтепер ти офіційно Генеральний полковник і відповідальний за легіон та гайдамаків. 

  — Це в минулому. Я реформував підконтрольні мені війська у Демонічний дивізіон. 

  — Досить гучна назва. Чув, що твої люди понесли важкі втрати?

 — Слабаки завжди гинуть. Я лише відсіяв шлак від тих, хто принесе нам перемогу. Спробуєш зупинити мене так само, як і тоді?

 — Ні. І ця булава тому доказ. Відтоді я змінив свою думку. Щоб вижити, Гетьманат має змінитись. 

 — Радий це чути. Здається, Гетьман оголосив мобілізацію?

 — Це стане фундаментом для твого дебюту. 

 — Дякую. Не думав, що той через з кого я опинився у в'язниці, стане моїм поплічником у державному перевороті.

 — Я б не назвав це державним переворотом. Просто на наступних виборах люди підтримають героя війни. Ми зробимо це конституційним шляхом. 

  — Перемога, або смерть?

 — Перемога. 

 Відбір до моєї особистої гвардії пройшло трохи більше тисячі бійців. Сімсот сорок сім гайдамаків та шістсот п'ятдесят сім легіонерів. Із них я сформував Демонічний Дивізіон. Окрім них вцілило близько тисячі легіонерів, які не приймали пряму участь під час тієї рубки. Їх я залишив у Легіоні Січових Стрільців під командуванням маркграфа Галицького. 

  — Як поживає Фенікс? — спитав я у Сапсана, прогулюючись фортечними мурами.

 — Розбирається з навалою посполитів. 

 — Обожнюю нашу інквізицію. 

 — Раідієш, що він не зможе зупинити тебе?

 — Збираєшся зробити це замість нього? 

 — Не зараз. В мене досі є надія, що ти загинеш під час виконання обов'язку. Але якщо ти станеш Гетьманом — я не дозволю тобі зробити це. 

 — Зробити що?

 — Перетворити Кенегардців на таких як ти. Я бився не для того, щоб люди жили війною. Я бився, щоб чути дитячий сміх та бачити посмішки людей. 

 — А я бився, щоб Кенегард переміг. 

Спершу я теж бився за дитячий сміх та посмішки людей. Все своє життя я бився, щоб вони не знали, що таке війна. Щоб вони сміялись, а не плакали. Це тривало доки я не усвідомив, що сміються лише вони. Я присвятив все своє життя захисту вітчизняни, у той час як ті, кого я захищав присвятили своє життя... Собі? Чому мої друзі мали померти, доки вони ухилялись від свого конституційного обов'язку? Ніхто не створений для війни, але чому хтось сидить вдома, а тисячі добровольців б'ються на смерть? Я зміню це. Я зроблю так, щоб бились усі. Щоб кожен прйшов крізь це пекло та переродився воїном.

 — Що будеш робити далі? — спитав мене Граф. 

 — При житті мій батько був ковалем. 

 — Тільки не кажи, що зібрався на пенсію. 

 — Щоб надати форму мечу, треба нагріти сталь до яскравого жовто-білого кольору. Але щоб сталь знову стала твердою, її треба загартувати, погрузивши у воду. Остання битва — це горн, у якому я виплавив ідеальних солдатів і надав їм правильну форму. Однак щоб вони не розм'якли, їх треба загартувати. 

 — Тобто хочеш влаштувати тренування?

 — При загартуванні меча головне правильно підібрати різницю температур, інакше меч може луцнути та розлетілись на шматочки. Якщо я зараз неправильно підберу навантаження на своїх гвардійців, то вони просто зламаються і більше не зможуть битись. 

 — Просто у нас якби поспольське військо на підході. Може трохи почекаєш зі своїми дослідами над ідеальними солдатами?

 — Легіон, компанійці та міська варта у твоєму розпорядженні. Тараса та Сокола я теж залишаю тобі. 

 — Стривай, то ти таки йдеш?

 — Сил, наявних у тебе цілком вистачить щоб відбити атаку посполитів. А я займусь створенням нового війська. Легіон січових стрільців був лише експериментом перед створенням дійсно потужної армії, тому їх я залишаю тобі. 

 — Це дезертирство!

— У жодному разі. Я дію згідно наказу мого безпосереднього командира, начальника розвідки Василя Недайкаші, який призначив мене полковником розвідки та наказав створити новий полк спецпризначення. Якщо хочеш, то ось наказ у письмовому вигляді та залізна булава, що засвідчує мене як полковника.

Першими крізь міст промчав загін рейтарів. Коли останні перетнули міст, Фенікс вихопив сигнальну ракетиницю. Щойно зелена сигнальна ракета здійнялась в небо, під опорами дерев'яного моста пролунав вибух, відрізавши  рейтарам шлях до відступу. 

 — Гармати! Вогонь!

 Відрізавши найманців віл основних сил, гармати зосередили вогонь по супротивнику по ту сторону річки. Зрозумівши, звідки ведеться стрільба, рейтари зірвались з місця. Втім вже невдовзі стрілецька кіннота напоролась на загородження із дерев'яних їжаків, між якими були натягнути ланцюги. 

Тієї ж миті січові стрільці дали залп зі штуцерів. Сучасна зброя дозволяла розстрілювати рейтарів фактично безкарно: їх пістолі просто не доставали до легіонерів під керівництвом Фенікса. 

 Не розгубившись, рейтари організовано відкатились на безпечну відстань, як вони думали. Втім, гармати кенегардців як виявилось чудово справляються з цією задачею.

— Заряджай! Цілься! Вогонь! 

Відрізані від основних сил найманці спробували вирватиь з пастки, але напоролись на розкиданий навколо часник. Усі шляхи відступу були перекриті. 

 Зрозумівши ситуацію, посполити спробували застосувати власну артилерію, розгорнувши бомбарди вздовж річки. Однак перш вони дали перший залп, опришки розрядили свої штуцери перестрілявши половину гармашів.