Глава одинадцята. Повернення короля

Караван з критих фургонів мчав пильними дорогами Галичини та Володимерії.

 — А це точно військовий караван? — спитав Стефан Оранський. — Інформатор казав, що ці каравани перевозять зброю. Я думав їх будуть охороняти дещо ретельніше.

 — Напевно у кенегардців зараз проблеми з особовим складом, і в них просто немає людей для охорони. — припустив ватажок рейтарів, Отто фон Беєр. — Так чи інакше, нам заплатили за знищення будь яких караванів на території Гетьманату. До бою, вершники меча і пістоля!

 Почувши сигнал, сотня вершників вискочила із-за кургана та устрімилась у напрямку карвану. Помітивши нападників, нечислені охоронці чомусь почали здирати з критих фургонів тенти.

 — Щось тут не те. — нахмурився Отто фон Беєр, що лишився спостерігати за атакою своїх людей з кургана. — Вони якось дивно поводяться...

Щойно охоронці зірвали тенти з фургонів, світ побачив встановлені на підводи органні гармати. Пролунав залп і серед рейтарів почався хаос. Нечислені на перший погляд охоронці похапалися за рушниці та відкрили шквальний вогонь. 

 — Якого...

 — Це була засідка. — пояснив Стефан Оранський. — Мені шкода, мій друже.

 — Стефан? — Отто з подивом подивився на пістолет, направлений йому в лоба.

 — У мене був вибір загинути від рук інквізитора, або вижити і отримати купу грошей. 

 — Що ти верзеш? Яка інквізиція, опусти пістолет!..

 — Поводся чемно, і вони не вб'ють нас. 

 — Зрадник!

 Коли рейтари оговтались після залпу органних гармат, незвідки з'явилась друга група вершників, що швидко оточила нападників. 

— Гарна робота, Стефан. — до ватажків рейтар підїхав загін спецпризначенців. — А це, напевно, Отто фон Беєр? Дозвольте представитись, я Фенікс, хорунжий служби безпеки. Вас заарештовано за підозрою про замах на диверсію. До речі, ви ще можете врятувати своїх людей, якщо накажете їм здатися. Запевняю, ми не тримаємо зла на звичайних найманців, тому відпустимо вас одразу після того, як отримаємо відповіді на наші запитання.

— В цілому, ворог намагається порушити нашу логістику за допомогою найманців. — повідомив Лаврін Гетьману. — Зі звітів групи Фенікса випливає, що основними спонсарами таких найманців є поспольскі магнати, які сильно постраждали від дій маркграфа Галицького. За їх кошт посполити наймають переважно рейтарів із земель Італії, Австрії та навіть Прусії.

 — Наскільки це критично?

 — Станом на зараз, групі Фенікса вдається перехоплювати таких рейдерів за допомогою ряду інтриг, таких як вербовка інформаторів та каравани-приманки. Утім, це не може тривати вічно, тому невдовзі ми розпочнему ряд операцій, направлених на ускладнення вербовки найманців посполитами.

 — Тримайте мене в курсі.

 — Також мої люди активно вербують самих найманців...

 — Лаврін! — вибивши двері з ноги у кабінет увірвався начальник розвідки. — Якого біса?!

 — Це мали бути мої слова.

 — Ти в курсі що твій Фенікс нещодавно перевербував мого агента?

 — Га?

 — До твого відома, не лише твої люди займаються проблемою найманців. Частина моїх розвідників внедрилась у лави найманців під виглядом рядових солдат та офіцерів.

 — Це ж добре.

 — Це добре! Але давай обговоримо взаємодію твоїх вербувальників та розвідників під прикриттям! 

— Що може бути краще, ніж конкуренція спецслужб? — реготнув Гетьман.

— Як результати? 

 — Ми розпочали рити підкоп, пане генерале. — доповів голова інженерної роти командиру корпусу. — Грунт м'який, і ми зможемо зробити це досить швидко. 

Оточивши фортецю, імперські війська рили підкоп. Тунель рився з метою обвалити стіни, після чого імперські війська мали йти в атаку. 

 — Це буде не легка компанія. — Зітхнув генерал. — Цю мережу фортець будували кенегардські князі в часи відчайдушного опору останнього Короля. 

 — Хіба не легше було підкупити володаря цього замку? — запитав Олександр Романов, сьомий принц Імперії. — У нас вдосталь золота. 

 — Вже намагались, ваша високосте. Місцева шляхта просякнута ідеями відродження Кенегарду, тож гроші тут не працюють. 

 — Що взагалі таке той ваш Кенегард? 

 — Історично, це варязька назва Києва. В перекладі — місто Кия, легендарного першого Короля. 

 — Перший Король, останній Король... Генерале, здається ви занадто зациклені на Кенегарді та його культурі. 

 — Хіба? Я лише намагаюсь вивчити свого ворога, щоб поразка минулої війни не повторилась.

До нового походу лишалось три дні. Перший день я майже повністю проспав. Рани, залишені в минулих битвах ще не встигли остаточно загоїтись, однак я не звертав на це уваги. На другий день я збирався погрузитись у штабну діяльність, але с подивом усвідомив що мені нема чого робити. Опіку над військом взяв Сокіл, Тарас приводив спорядження та зброю до ладу, Сокольский зайнявся розвідкою. Ратибор займався доглядом верхових тварин, а Гонта знову кудись зник. 

 Не знайшовши собі заняття, я відправився у тренувальний зал.

 — Хотник? — здивувася голий по пояс Фенікс, що методично бив кулакми дерев'яну колоду, оббиту шкурами. — Теж вирішив відпочити у залі?

 — Схоже на те.

 — Не відмовишся від дружнього спарингу?

 — Які правила?

 — Голіруч і не до смерті. Інших обмежень немає.

 — Згода.— я скинув з себе сорочку, також лишившись в одних штанях. — Знаєш, а в мене шрамів дещо більше буде.

 — Знайшов чим пишатись. — Фенікс встав у стійку. — Почнімо?

 Я зірвався з місця. Пробивши лоукік, я швидко перевів атаку на голову: Фенікс жорстко заблокував мої атаки ногою коліном та локтем. Провівши атаку, я розірвав дистанцію. Тієї ж миті Фенікс спробував її скоротити: щоб утримати відстань, я викинув уперед ногу, цілячи в печінку. Не дозволяючи супернику перегрупуватись, я швидко контратакував провівши серію ударів руками, яку завершив ударом коліна. 

Фенікс холоднокровно відбивав усі мої атаки або ухилявся від них. В кінці моєї серії він схопився руками за моє коліно і спробував мене повалити, за що ледь не отримав іншим коліном в голову. На його щасятя, моє друге коліно напоролось на його лікті. Не придумавши нічого краще, я взяв Фенікса на гільотину, затиснувши його шию під пахвою, та впав на спину. Спаринг миттєво перейшов у партер, де і почалась боротьба. Щоб вирватись із гільотини, Фенікс зробив кувирок через голову, опинившись на спині. Далі все залежало від того, хто буде швидшим. Синхронно ми підскочили з підлоги в надії отримати перевагу над суперником. Не отримавши такої переваги, я розірвав дистанцію та став у стійку. Фенікс повільно наближався. Вичікавши, я викинув вперед праву ногу, цілячи в голову Феніксу. Відхиливши корпус назад, він пропустив мою ногу в сантиметрах від себе.