Глава десята. Два фронти

На полі бою змішались дві кінні маси. Авангард імперців, що переслідував відступаюче військо, та ар'єргард, що прикривав відступ легіонерів.

 — Треба відходити! — закричав один із компанійців. — Ще трохи, і нас оточать!

 — Стояти! — рявкнув Ратибор. — Ми маємо виграти час, щоб легіонери відійшли! 

 — Та вони нас просто покинули! 

Ніби відчувши панічні настрої серед компанійців, імперські гусари посилили натиск на фланги, замикаючи кільце.

 — Нас оточують!

 — Вони повсюди! 

 — Командире!

 Раптом залунали сурми: незвідки з'явилась кіннота під знаменами Кенегарду.

 — Шаблі наголо! За Гетьманат! 

— Уперед!!!

 Новоприбулі вершники розділились на дві групи, атакуючи з обох флангів: через мить під заргрозою оточення опинились вже імперці. Не витримавши тиску, вони розвернулись і почали тікати.

 — Усім стояти! — Ратибор ледве встиг зупинити своїх людей від переслідування. — Відставити переслідування!

 — Яка ситуація? — біля Ратибора різко зупинився вершник, здійнявши коня на дибки. — Доповідай, друже Ратибор.

 — Хотник?

 — Як бачиш. То що в дідька трапилось, підхорунжий?

 — Ворог переслідує нас четвертий день. Ми геть виснажені... У мене наказ прикривати відхід легіонерів. У нас купа поранених, через що швидкість війська впала. 

 — Зрозумів. Ситуація гірша ніж я думав... Відпочивай.

 — Га? 

 — Бери своїх людей та відходь до основних сил. Перепочинте трохи. Передай графу, щоб рухались до Холмської фортеці. Від тепер ваш відхід прикриватиму я.

 — Але... 

— Виконуй. 

— Пане генерал лейтенант! — до карети, де спочивав командуючий двадцятим корпусом примчав штабс капітан. —  Термінове повідомлення! Наш аванград розбитий, до супротивника прибуло підкірплення. Згідно доповіді розвідки, вони розгортають гармати та стрілецькі полки.

 — Скільки їх?

 — Дві тисячі. 

 — Відправте драгунський полк уперед. Накажіть піхоті та артилерії розгорнутись, схоже ворог нарешті наважився на битву.

 Імперська кіннота зірвалась з місця.

 — Розосередитись! — наказв ротмістр, коли драгунам лишалось п'ятсот метрів до кенегардців. Тієї ж миті з боку останніх пролунав гарматний залп: серед драгунів з'явились перші поранені. 

Навіть не зважаючи на це, більше ніж тисяча вершників навіть не думала спинятись. Коли до ворога лишалось три сотні метрів, кенегардці вскинули рушниці: пролунав залп. 

 — Не зупинятись! — заволав ротмістр. — Уперед! 

Раптом його кінь заіржав від дикого болю. Він пролетів по інерції ще кілька метрів і впав. Тієї ж миті пролунав другий гарматний залп. Коні імперців падали від дикого болю по всій лінії фронту. Серед драгунів наростав хаос: вершники не могли зрозуміти що сталось. Ніби відчувши мить, сили Кенегарду відкрили шквальний вогонь.

— Пане генерал лейтенанте! Попереду загородження, ворог масово застосовує часник.

 — Часник?

 — Вони також відомі як триболи. — Штабс-Капітан протягнув Генерал Лейтенанту металеву конструкцію із двох загострених по боках штирів. — За допомогою цих засобів вони зупинили драгунів, після чого зосередели на них вогонь.

 — Які втрати? 

 — Боєздатними лишилась лише чверть полку. решта поранені або мертві.

 — Трясця! 

— Це не все. Схоже, їх мушкети стріляють у двічі далі — наша піхота не може підійти до них на дистанцію пострілу. Ми пробували застосуваи артилерію, однак ворожі гармати ніби націлились на наші розрахунки. Ми не можемо розгорнути гармати під ворожим вогнем!

 — Відправ кавалерію в обхід з флангів! У них не було багато часу щоб підготуватись. Певно, вони встигли розставити загородження лише по фронту. І накажіть піхоті просуватись по фронту. Нехай катять перед собою бревна, щою позбутись загороджень.

 — Слухаюсь!

Попри виснаження, легіон рухався швидким маршм. Вози час від час ломались, і їх доводилось кидати. Часу на ремонт не було: в цей час ар'єргард на чолі з Ратибором стримував ворога, щоб легіонери встигли відійти. Надія на перемогу у битві проти десятитисячного корпусу  навіть не з'являлась. 

— Щоб втекти, нам доведться пожертвувати ар'єргардом або покинути поранених. — Сокіл врешті решт озвучив те, що було на думці кожного. 

— Лайно пропозиція. — криво всміхнувся Тарас. — Краще вже загинути разом.

 — Вище нос! Ми змогли відвести вороже військо подалі від графства.

 — Друже граф! — раптом закричав один з легіонерів. — Кіннота повертається!

 — Кіннота? Але ж вони мали бути в ар'єргарді?! 

— Графе! — крикнув Ратибор, коли його кінь порівнявся з конями офіцерів. — Хотник з'явився! 

 — Що? Хотник?

 — Він привів підкріплення! Вони стримують ворога замість нас!

 — Він просив щось передати?

 — Так! Він казав, що б ви йшли до Холма!

 — Але ж Холм під контролем Посполитів?

 — Він казав просив передати вам цей лист!

  — Дайно сюди!

Вирвавши лист з рук у Ратибора, граф заглибився в читання:

 — Зрозумів. Вирушаємо у Холм.

 — Ви впевнені, графе?

 — У Хотника є план. 

 — Я розумію чому Хотник попросив мене зробити це. — пробурчав Фенікс витягнувши метальний ніж із шиї вартового. — Але цим повинна займатись регулярна армія. Якщо він ще раз спробує використати спецпрзначенців служби безпеки як піхоту, я надеру йому сраку.

 — Регулярна армія провозилась би з цим близько року. — увігнавши спис в пораненого вартового, Сапсан обірвав його страждання. — А ваші спецпризначенці впорались з цим за одну ніч.  

— То що далі?

 — Далі діємо за планом. Нам треба протриматись до підходу гарнізону, який відправить Монастриський, після чого я перетворю цю місцину на логістичну базу. Ймовірно легіон буде дуже виснаженим після глибокого рейду. В цьому місці вони нарешті зможуть відпочити, поповнити запаси та набрати нових рекрутів.