Глава четверта. Помста Бурзького

— Ваша рушниця, пане. 

 — Дякую, Жане. — герцог взяв до рук щедро прикрашену на замовлення рушницю із дорогим колесчатим замком. Приклавши приклад до плеча, герцог навівся на оленя, що пив воду за кількадесят метрів, аж раптом його полювання обірвав гонець:

 — Терміново! Ім'ям Короля! Лист герцогу Яблуновському! — зістрибнувши зі взмилиного  коня, гонець вихопив із сумки сувій. 

ВІдклавши рушницю, герцог взяв листа до рук. Зламавши печатку, він заглибився в текст.

 — Що значить "маркграф Галицький вчинив заколот"?!

 — Він та його поплічники вчинили різанину у королівському палаці! Король важко поранений, королівська гвардія відбила палац. В місті вибухнув пороховий склад. Східні брами були підірвані трохи пізніше. Заколотникам вдалось втекти. — відзвітував гонець. — Це вся відома інформація станом на моент мого відправлення. 

 — Прокляття! — вилаявся герцог. — Жане, полювання доведеться відкласти. Негайно скликай сойм та збирай шляхетне ополчення!

— Скільки часу знадобиться Кенегарду для мобілізації? — запитав маркграф Галицький. 

 — Мобілізація? — сумно посміхнувся Олег Сокольский. — Навіть якби Гетьман підписав указ, ми б не змогли провести її фізично. Кенегард знекровлений після вторгнення імперців.

 — Тоді якого біса я підняв повстання? В моїй дружині три сотні лицарів. А у посполитів, нагадаю, найпотужніша армія у центральних землях!

 — Вони не мають досвіду сучасної війни. Завдяки нашим спецпризначенцям, нам вдалось накопити достатньо великі запаси сучасної вогнепальної зброї у вашому замку.

 — До біса зброю, якщо з неї нема кому стріляти!

 — Що як озброїти населення? — втрутилась у розмову Олеся. — Більшість у цих землях становлять кенегардці. Упевнена, серед них знайдеться багато охочих долучитись до повстання.

 — І як по твоєму вчорашні смерди зупинуть крилатих лицарів?

 — Не недооцінюйте вогнепальну зброю. — втрутився я. — Дозвольте мені занятись підготовкою. наскільки я розумію, у нас є час доки посполити збирають військо. 

— КРОПівці виграють нам трохи часу, перебивши воогу логістику та шляхи постачяння. — розвив мою пропозицію Олег Сокольский. — У цей час наш Хотник займеться підготовкою охочих людей. 

 — Трясця... — вилаявся Галицький. — Більш надійного плану я в житті не чув. Однак мені лишається лише довіритись вам. Хотник! Що тобі треба для твого плану?

 — Треба оголосити по всім селам та містечкам набір до повстанського війська. Нехай усі хто відгукнуться, збираються біля вашого замку. Мені знадобляться гроші та робочі руки, щоб організувати табір. Пане Сокольский, буду вдячний, якщо кілька КРОПівців попрацюють інструкторами. А ще мені потрібні вози і коні. 

 — Агітацію я беру на себе. — знову втрутилась Олеся. — Переконати селян піти в солдати — не так просто як здається. 

 — Так і зробимо. До роботи, шляхто!

 — Пане Хотнику? — підійшов до мене після наради закутий в обладунки лицар. — Моє ім'я Ярополк, я сержант графської дружини. Я і мої вершники у вашому розпорядженні. 

 — Бажаю здоров'я. Скільки в тебе людей?

 —  Дев'ять латників включно зі мною. 

 — Чудово. Спершу оглянемо нашу зброю. 

 Ярополк провів мене до зброярні. Оцінивши зброю, я видохнув з полегшенням: поставлені Кенегардом рушниці були із сучасними кремнієвими замками, що значно підвищувало ефективність стрільців у порівнянні із фітільовими рушницями. Також в окремій скрині я знайшов зодва десятки колісчатих пістолей, які чудово підходили для озброєння кінноти. Пороху також було вдосталь. 

Окрім вогнепалу, в маркграфа було вдосталь списів, арбалетів та іншої холодної зброї. Особливо мене порадували новенькі легкі гармати: щоправда, без досвідчених гармашів вони все одно були б малоефективні. 

 — Ярополк. Що у нас з гармашами?

 — Пан Галицький наказав скупляти гармати та ядра, однак гармашів у нас майже немає. 

 — Погано. Добре, я розберусь з цим. Тепер слухай мій наказ. Біля замку треба розбити тренувальний табір. Для початку поставте лише намети, та потурбуйтесь про забезпечення. За необхідними  матеріалами звертайся до дворецького, скажеш що від мене. Впораєшся?

 — На скількох осіб нам розраховувати?

 — Для початку розраховуй на кількасот рекуртів, яких треба буде всьому навчити. Однак щоб перемогти у цій війні, нам знадобиться набагато більше. 

Поки я готував матеріальну базу для рекрутингу, Олеся власне займалась самим рекрутингом. В першу чергу вона розіслала гонців землями Галичини та Володимерії, які беззупинно віщали про перехід маркграфа Галицького на бік Кенегарду та фактичний початок війни.

Для другого кроку Олеся нахабно віджала у маркграфа дві стоні зразкових лицарів. Ретельно проінструктувавши кожного дружинника, Олеся розбила їх на невелички загони і відправила їх тренуватись по селам та хуторам, де закуті у начищені до блиску обладунки лицарі гарцювали верхи, бились на мечах та влаштовували мікротурніри. Все це відбувалося на очах у селян. Ба більше, лицарі охоче давали селянам уроки базової військової підготовки та влаштовували кулачні бої серед усіх охочих. І вже під кінець тренувань лицарі оголошували, що маркграфу якраз потрібні нові солдати, після чого оголошували перелік прівлей які отримають сміливці, що приєднаються до війська. Зокрема —звільнення від кріпацтва як для рекрутів, так і для їх родин. Насправді останній пункт був невеличким шахрайством, адже у разі перемоги маркграфа землі Галичини та Володимерії мали б перейти під контроль Кенегарду, де кріпасне право заборонене. Але про це лицарі вміло замовчували.

Перші молодики, які погодились долучитись до війська стали прибувати невеликими групками на третій день після початку рекрутингової компанії. Зазвичай від кожного села було від п'яти до п'ятнадцяти новиків. Частина з них йшла вже зі своїм спорядженням: рекрути тащили на собі дідівські кольчуги, клевці, мечі, луки та арбалети. Було навіть кілька хлопців які прибули верхи, та ще кілька, що прийшли з власними рушницями. Вихідці з одного села зазвичай намагались триматись разом, і я намагвся врахувати це при формуванні десятків та сотень. Наступною несподівонкою стало те, що завербовані лицарями рекрути одноголосно бажали стати... Лицарями. У той час як мен були потрібні саме піхотинці.