6~

Дивлячись на зоряне небо вночі, Астрея розмірковувала, що існують на світі люди не варті свого життя. Вони живуть, у них усе є потрібне для життя: їжа, дім, природа, гроші, сім'я. А вони бажають більшого завжди.
Астреї було підвладне все, вона могла людину зробити знахарем, наділити умінням читати інші думки людей, але люди просили тільки гроші, машини, домівки великі, стати багатшим за свого сусіда. Вони ризикували життям заради грошей і плата за це, теж була великою. Одним словом можна було змінити все, але люди хотіли тільки більше грошей заради тимчасової втіхи.
Хтось знову намагався знайти вхід до лісу. Прислухавшись до свого чуття, Астрея відчула стару людину. Це літня жінка. Напевно, як і всі, прийшла побажати гроші. Чаклунка попрямувала до неї.
Старій жінці було приблизно 70 років. Вона пересувалась за допомогою палочки, опираючись на неї. Була низенького росту, мала довге сиве волосся та худорляву статуру тіла. Літня жінка нікуди не поспішала. Астрея відчула в ній щось дивне, її магія тягнулась до старої жінки. Вона буда не звичайна, тому Астрея заговорила перша:
- Давненько до мене не заходили люди, такої спокійної вдачі.
Жінка не відповіла, зупинилась та почала повільно роздивлятися ліс навкруги себе, розшукуючи чаклунку.
- Хочу спочатку почути ваш голос, а потім ви мене вже побачите.
Літня жінка подала слабенький, тоненький голосок:
- Мене звуть Моріс.
- Цікаве ім'я для жінки
- Ви казали я вас побачу.
З'явившись перед нею ра відстані метру. Жінка не злякалась чаклунку, а тільки посміхнулась.
- По чуткам, ви іншою мені представлялись.
- Багато хто мені вже це казав, коли бачили вперше.
Жінка легко розсміялась.
- Яке ваше прохання? Гроші?
- Ні. Я хочу допомогти тобі, дитинко.
Приголомшена Астрея спочатку не зрозуміла прохання бабусі. Чаклунка почала думати, що жінка збожеволіла. Прийшла до неї і таке кажить.
- Мені допомога не потрібна.
- Втомилась бачу ти. Можу допомогти тобі забутися з цим. Поїхати подалі від людських створінь.
- Мені це не потрібно. Я тут, щоб виконувати різні забаганки людей, допомагати їм.
- Ти можеш це не робити і жити в своє задоволення. Тільки скажи.
Зазвичай люди приходили до чаклунки та просили її виконати їх бажання, а тепер перед нею стоїть жінка та просить зробити навпаки.
Життя Астрею навчило не довіряти людям. Або ця жінка божевільна, або вона справді може мені допомогти. Вона відчуваю в ній щось, їй підказувала це магія. Вона не просто людина.
- Знаю проклята ти, Астрея. Заслали тебе сюди за твої гріхи, щоб ти гріхи людей розгрібала та виконувала їх бажання за справедливістю та честю моральності. А якщо порушиш це, то поринеш в забуття. Я можу допомогти тобі з цим. Забратися та оправитися від цього. Скажи тільки.
Магія не підвела мене, вона і справді незвичайна літня жінка...
- Хто ви?
- Неважливо, важливо тільки те, що моя допомога тобі потрібна.
Увесь цей час жінка була спокійною. Астрея зрозуміла, що це не людина була... Вона не знала хто перед нею стоїть.
- Що ви бажаєте за це?
- Нічого.
- Неможливо.
- Це тільки ти завжди щось хотіла собі. Мені нічого від тебе не потрібно.
- Що потрібно робити? 
- Сказати це вголос.
Можливо стара і зможе виконати моє прохання, як завжди виконувала прохання людей я...
- Моє прохання... Я хочу стати вільною, нікому не належати та щоб ніхто не мав наді мною влади. Щоб я була далеко від людей та вони не змогли б до мене дістатися. Хочу, щоб люди пам'ятали мене як Лісову Чаклунку, виконувачку бажань, дивилися на мене і згадували. Дивилися на мене, але не бачили та не чули. Щоб я спостерігала за життям людей, але не доторкалася до них. Ось це моє бажання...
- Буде по твоєму.
Жінка стукнула об землю палкою, на яку спиралася та чаклунка зникла.
Умить зникло усе, залишився тільки ліс чаклунки та одне однісіньке сузір'я на небі, яке осяювало нічну темряву...