4~

Був пізній ранок. Астрея приймала вану, насолоджуючись звуками ліса: шелестом трави, далеким співом пташок, мерехтінням листів дерев та кустів. Десь були чутні кроки тварин. Вона відчувала усе за кілометри від неї. У чаклунки були підвищенні органи чуття.
Астрея відчула шорох. Хтось намагається знайти вхід на її територію. Або це, як завжди, заблукала якась тваринка, або людина. Треба було перевірити, тому чаклунка, одягнувшись, попрямувала до початку стежини, на місце звідки вона відчула шорох. 
Сидячи на одній з гілки дерев, вона побачила дівчину. В білій сорочці з рудим волоссям та гарною вродою. Дівчина була охайною та слідкувала за своєю зовнішністю. Вона шукала стежину, щоб зайти до лісу. 
Чаклунка спостерігала за нею ще деякий час. Коли дівчина вже зневірилась та присіла, спираючись на дерево, Астрея проголосила:
- Що тобі треба?
Спочатку злякане дівчисько не зрозуміла звідкіля долунав голос. Озираючись навколо, вона побачила провидицю на одній з верхніх гілок дерева.
- Ви не така, - сказала дівчина наляканим пісклявим голосом.
- А яка? - спитала чаклунка.
- Вони казали, що у вас є роги та ви синього кольору, а ще, що ви як фея, розміром з лист дерева..
- Багато хто і що каже про мене, - знизила плечима чаклунка. - Так, чого тобі треба? Ти гарне дівчисько, слідкуєш за своєю зовнішністю, маєш багатих батьків, добре їси. Яке твоє прохання?
- Не щаслива я, не в грошах щастя.
Чаклунка почала голосно реготати. Злякавшись, птахи поблизу різко піднялись до неба та швидко полетіли звідти. Дівчина не розуміла, які її слова розсмішили настільки величну чаклунку. Не перестаючи реготати, Астрея сказала:
- Були в мене такі, як ти. Спочатку соромились подивитись на мене, а потім бажали усі скарби світу, озолотитися вони хотіли. Бути найбагатшими, щоб їм світ вклонявся. Чи ти теж так хочеш?
- Я кохання хочу...
- Кохання?! Що ж в ньому такого особливого?
- Кохання.. Від одного тільки слова вже метелики в животі прокидаються. Це коли в тебе є людина, яку ти кохаєш безмежно. Ви вінчаєтесь та народжуєте дітей. Живите в достатку до самої смерті. Та помираєте в один день, вас хоронять поруч, а ваші діти процвітають й надалі.
- І це твоє бажання? Знайти кохання?
- Так.
Спригнувши з дерева, чаклунка почала ходити навкруги дівчини. Роздумуючи, що ж можна забажати. Дівчина красива, але, шкода, що дурна. Усі приходять до неї, щоб озолотитися, а їй кохання подавай. 
- Буде тобі кохання.
- Справді?! Ви це можете зробити.
- Дитинко, я можу все. Мені світ підвласний. Звісно, я допоможу тобі та виконаю твоє прохання, але..
- Але?!
- Знайдеться на тебе твоя половинка. Кохати буде тебе безмежно і ти його теж. Буде у вас син, величним він стане. Буде у вас і кохання в сім'ї, і достаток. Жити будете довго разом. Буде бачити тільки тебе єдину, але якщо він зверне увагу на іншу. Згорить все, залишиться тільки попіл від твого достатку. Не буде у вас ані копійки одної, ні гроша за зубами. Якщо прийдеш до мене потім знов, забажаю я більшого, ніж зараз захотіла. Спокуса буде переслідувати його на кожному кроці. Тримайся за нього, не йди. Якщо переживите цей момент. Повернеться до вас все. Будете жити як раніше в достатку, тільки достаток помножиться ваш удвоє. Все йди, не скажу я тобі більше нічого. Завтра на світанні зустрінеш його, серце підскаже тобі хто він є.
Чаклунка зникла, а дівчина так і залишилась стояти посеред лісу. Вона знала, що слова чаклунки справдяться і буде їй кохання безмежне, як вона забажала. Але ціна його виявилась достатньою, більшого і не можна було забажати.