РОЗДІЛ 10. СПОКУСА ЄВИ

Ранок настав не з сонцем, а з брудним, свинцевим небом, яке нависло над Києвом, наче бетонна плита. Єва вийшла з аптеки, ховаючи у кишеню пальто упаковку кровоспинних препаратів і сильних знеболювальних. Фармацевт подивилася на неї з жалем — мабуть, подумала, що у Єви вдома хтось помирає. І вона була недалеко від істини.

Ян не помирає, ні. Він просто... вигорів. Після вчорашньої дуелі Волі з Корсом він проспав дванадцять годин, а коли прокинувся, не зміг навіть підняти чашку з водою. Його руки тремтіли, шкіра була прозорою, як пергамент. Він заплатив за захист своєї території всім запасом життєвої сили. "У Всесвіті немає знижок" — згадала Єва його слова. Вона заплатила за ліки триста гривень, які зараз для неї були шаленими витратами.

Єва йшла вулицею, дивлячись під ноги, щоб не вступити в калюжі талого снігу, перемішаного з реагентами. Черевики, колись дорогі й стильні, тепер виглядали жалюгідно: сіль роз'їла шкіру, підбори збилися. Вона зупинилася біля вітрини елітного бутика. За склом, у теплому золотистому світлі, стояли манекени. На одному з них була сукня з нової колекції — смарагдова, шовкова, така, яку колишня Єва купила б не замислюючись, просто щоб підняти собі настрій після сварки з Максом.

Єва підвела очі й зустрілася поглядом зі своїм відображенням у склі. На неї дивилася втомлена жінка з тьмяним волоссям, зібраним у недбалий пучок. Під очима залягли глибокі фіолетові тіні, які не міг приховати навіть тональний крем. Шарф був зав'язаний абияк. Пальто висіло мішком. Вона виглядала на десять років старшою. Вона виглядала як невдаха.

"Ось вона, ціна Істинної Волі" — прошепотів зрадливий голос у голові. — "Ти хотіла магії? Ти її отримала. Ти живеш у старому будинку з фанатиком, рахуєш копійки на ліки й боїшся власної тіні. Ти вільна, Єво. Але ти нещасна".

Вона різко відвернулася від вітрини, відчуваючи, як до горла підступає клубок. Їй потрібно було випити кави. Просто гарячої кави, щоб зігрітися і заглушити цей голос. Вона не пішла в "Honey" чи "Paul". Вона зайшла в маленьку безіменну пекарню біля метро. Тут пахло дріжджами й ваніллю. Єва підійшла до каси. На вітрині лежали круасани — пухкі, посипані мигдалевими пластівцями. Вони виглядали, як маленькі шматочки щастя. — Один мигдалевий і капучино, — сказала вона автоматично. — З вас вісімдесят гривень, — байдуже кинула продавчиня.

Єва відкрила гаманець. Там лежала одна купюра у п'ятдесят гривень і жменя дріб'язку. Вона забула. Вона витратила все в аптеці. Кров прилила до щік гарячою хвилею сорому. Люди в черзі позаду неї нетерпляче зітхнули. — Вибачте, — пробурмотіла Єва, відчуваючи себе жебрачкою. — Я... я передумала. Просто американо. 

Вона сіла за липкий столик у кутку, стискаючи в руках паперовий стаканчик з гіркою чорною рідиною. Це був момент абсолютної поразки. Не вчора, коли Корс тиснув на них магією. А сьогодні. Зараз. Коли вона не могла купити собі булку. Це було дріб'язково, приземлено і нестерпно боляче. "Кожен, хто збивається зі свого курсу... страждає". — Може, я збилася? — прошепотіла вона в стаканчик. — Може, мій курс — це комфорт, а не війна? Може, Ян помиляється, і ми просто марнуємо життя на боротьбу з вітряками?

— Твій курс там, де ти відчуваєш смак життя, Єво. А зараз ти відчуваєш лише смак дешевої арабіки.

Єва здригнулася і підняла голову. Вона не почула, як він підійшов. Він рухався безшумно, як тінь, але пахнув не загрозою, а впевненістю. Сандал, сталь і ледь вловні нотки дорогого тютюну.

Корс сів на стілець навпроти. Він виглядав бездоганно. Темно-сіре пальто з кашеміру, ідеально випрасувана сорочка, шкіра, що світилася здоров'ям. На фоні обшарпаних стін пекарні він виглядав як інопланетянин або як божество, що спустилося в нетрі.

Він не посміхався хижо, як учора. Його обличчя виражало спокійну, глибоку емпатію. Він поставив на стіл перед нею тарілку. На ній лежав той самий мигдалевий круасан. І велике горнятко лате з густою пінкою.

— Їж, — м'яко сказав він. — Тобі потрібен цукор. Мозок погано працює в режимі виживання.

Єва дивилася на круасан. Її шлунок зрадливо замурчав.

 — Я не візьму нічого від вас, — сказала вона, але голос її прозвучав жалюгідно і невпевнено. 

— Це просто випічка, Єво. Не контракт на продаж душі, — Корс легенько посунув тарілку ближче до неї. — Не будь дитиною. Ти голодна. Ти втомилася. Ти виглядаєш так, ніби не спала тиждень.

Він відкинувся на спинку стільця, роздивляючись її. — Я бачив тебе біля вітрини, — сказав він тихо. — Ти дивилася на ту жінку у відображенні з жахом. Ти не впізнала себе, правда? Єва мовчала, втупившись у стіл. Він бив точно в ціль. — Ти не створена для цього, — продовжував Корс, і його голос обволікав, як тепла ковдра. — Ти не створена для біганини по аптеках, для життя в сирій квартирі, для обслуговування чужих неврозів. Ти — Зірка, Єво. Але Ян перетворив тебе на супутник. На обслуговчий персонал своєї величі.

— Він врятував мене, — огризнулася Єва, але без колишнього запалу.

— Від чого? — Корс підняв брову. — Від кар'єри? Від грошей? Від комфорту? Він називає це "свободою". Але подивись на себе. Ти вільна купити собі сніданок? Ти вільна поїхати у відпустку? Ти вільна просто не думати про виживання хоча б один день?

Він нахилився вперед. — "Якщо свідоме бажання Людини суперечить її Істинній Волі, вона марнує сили даремно". Твоє тіло кричить про це. Твої очі кричать про це. Ти хочеш іншого життя, Єво. І це нормально. Ненормально — це вбивати себе заради ідеї, яка навіть не твоя.

Єва простягнула руку і відламала шматочок круасана. Пальці тремтіли. Вона поклала його до рота. Смак був божественним. Солодкий мигдалевий крем, хрустке тісто. Це був смак забутого життя. Смак нормальності. Сльоза скотилася по її щоці й впала в каву.

— Ян — фанатик, — прошепотів Корс, спостерігаючи за нею. — Він чудовий маг, але він не вміє жити. Він спалює себе і спалить тебе. А я пропоную альтернативу. Не рабство, як він каже. А партнерство.