*РОЗДІЛ 3. ТОЙ, ХТО МИЄ

Кабінет без магії

Важкі дубові двері зачинилися, відрізаючи виття вітру і крижаний подих вулиці, наче гільйотина. Єва завмерла в передпокої, притискаючи холодні долоні до щік. Її уява, вихована на голлівудських фільмах про екзорцистів та "Битві екстрасенсів", малювала похмурий склеп, мерехтіння чорних свічок і павутиння по кутках.

Але реальність виявилася значно прозаїчнішою і від того — дивнішою.

У передпокої горіло звичайне електричне світло — тьмяна жовта лампочка-груша під самою стелею, без плафона. Стіни були пофарбовані в невиразний колір, який колись, мабуть, був бежевим, а тепер нагадував колір старого картону.

— Не роззувайся, тут холодна підлога, — кинув чоловік через плече, не обертаючись. — Я — Ян. Це щоб ми пропустили етап офіційних знайомств.

Він пройшов у глибину коридору, човгаючи старими, стоптаними капцями. Звук цих кроків був абсолютно побутовим, позбавленим будь-якої містики. Єва, вагаючись секунду, рушила за ним, залишаючи на запиленому паркеті мокрі сліди від снігу.

Кімната, в яку вони увійшли, нагадувала не лігво чаклуна, а кабінет божевільного професора або архів, який пережив землетрус. Тут пахло сухим пилом, старим папером і ледь вловним, гіркуватим ароматом, схожим на полин. Жодних кришталевих куль, черепів чи пентаграм на підлозі. Натомість тут були книги. Вони окупували простір, як загарбники: стелажі від підлоги до стелі, хиткі вежі на підвіконнях, барикади на столі.

Єва ковзнула поглядом по корінцях, намагаючись зачепитися за щось знайоме: "Психологія й Алхімія" Юнга, томи Фрейда, підшивки журналів з квантової фізики, "Золота Гілка" Фрезера. І посеред цього академічного хаосу — величезний ватман, прикріплений до стіни звичайними канцелярськими кнопками. На ньому було накреслено складну схему з колами та лініями — Древо Сефірот, але виглядало воно як інженерне креслення: з цифрами, формулами та векторами, написаними олівцем.

— Сідай, де знайдеш місце, — Ян кивнув на єдине вільне крісло, зсунувши з нього стос паперів просто на підлогу.

Сам він підійшов до маленького столика в кутку, де стояв дешевий електричний чайник. Він виглядав втомленим. Його розтягнутий светр, джинси з потертими колінами та триденна щетина ніяк не в'язалися з образом могутнього Астральщика, про якого пошепки говорили в курилках "Гуліверу". Він більше нагадував фрілансера, який зірвав дедлайн.

— Чай? Кави немає. Я не вживаю стимуляторів без потреби, — він клацнув кнопкою чайника.

— Води, — хрипко відповіла Єва. Її горло дерло, наче туди насипали битого скла — наслідки істерики на морозі.

Ян налив окропу в просте керамічне горнятко, розбавив холодною водою з графина і простягнув їй. Його пальці були довгими й тонкими, але шкіра на них була сухою, обвітреною, з дрібними подряпинами, наче він працював руками на будівництві.

Єва взяла горнятко обома руками, намагаючись зігрітися. Тепло кераміки трохи заспокоїло дрібне тремтіння в тілі.

— Я очікувала побачити щось інше, — зізналася вона, обводячи поглядом безлад. — Де магічні жезли? Де вівтар? Де чорний кіт?

— Кіт гуляє сам по собі, — байдуже відповів Ян, сідаючи на край столу. — А щодо жезлів та вівтарів... Тобі вони потрібні, щоб повірити? Більшість людей потребує "милиць" для своєї уяви. Їм треба бачити шоу, дим і дзеркала, щоб допустити можливість дива. Але магія — це не цирк, Єво. Це інженерія.

Він взяв зі столу книгу в чорній палітурці й почав гортати її, ніби перевіряючи закладку. Єва примружилася, вчитуючись у золоте тиснення на обкладинці.

— "Магія в теорії та на практиці". Алістер Кроулі, — прочитала вона вголос. Її брови поповзли вгору, а внутрішній журналіст миттєво зробив стійку. — Серйозно? Ви читаєте Кроулі? Це ж сатанізм. Найгірша репутація у двадцятому столітті. Навіть Мерлін Менсон і той...

Ян повільно підняв очі. У його погляді майнула іскра — не гніву, а втомленого глузування, як у вчителя, який всоте чує ту саму дурницю від першокласника.

— Репутація, Єво, — це те, що говорять про тебе люди, які тебе не знають. Ти ж працюєш у глянці, ти маєш знати, як це робиться. Кроулі називали сатаністом ті, хто боявся зазирнути у власну темряву. Ярлики вішають ті, хто ці ярлики придумує, щоб спростити світ до розміру своєї черепної коробки.

Він закрив книгу з глухим звуком і поклав її назад на стіл.

— Для мене це підручник, а не Біблія. Кроулі дав найкраще, найтехнічніше визначення: "Магія є Наука і Мистецтво викликати Зміни, що відбуваються відповідно до Волі". Ти бачиш тут слово "сатана"? Чи, може, "жертвоприношення"?

— Ні, — тихо сказала Єва, відпиваючи воду. — Але ви живете... дивно. Кажуть, ви берете за свої сеанси шалені гроші. Ви що, спалюєте чеки? Чи складаєте їх у матрац? Бо на олігарха ви не схожі.

Ян усміхнувся кутиком рота.

— Я не спалюю чеки, це нераціонально. Я просто витрачаю їх на те, що вважаю за потрібне. Книги коштують дорого. Свобода коштує ще дорожче.

Він обвів рукою кімнату.

— А щодо багатства... Подивись навколо. У мене є тепло, є світло, є знання. Людина здатна бути й користуватися всім, що вона сприймає. Мені не потрібно володіти річчю юридично, мати папірець з печаткою, щоб володіти нею сутнісно. Ти маєш квартиру на Печерську, якою володієш за документами, але ти там не живеш, ти там ховаєшся від самотності. То хто з нас багатший, Єво?

Діалог-дуель

Єва потягнулася до кишені пальта. Цей рух був автоматичним, відпрацьованим роками репортерської роботи — рефлекс солдата, який хапається за зброю, відчувши небезпеку. Пальці намацали холодний, ребристий корпус професійного диктофона "Zoom".

Вона натиснула кнопку запису ще в кишені, щоб не втратити жодної секунди, і виклала пристрій на стіл, просто на кут розкресленого ватману. Маленький червоний вогник індикатора замиготів, як око хижака в темряві.