12. Завдання виконано!.

   Потім, після Європи, Грег з Орисею поїхали до Грега додому, провідати нарешті батьків, які ніяк не могли дочекатися синочка, потім  знову в Таборище, і, нарешті, вони повернулися в Київ.

   Ізольда зустріла їх, як рідних дітей, обцілувала, оглянула з усіх боків і зробила висновок, що Орися схудла і засмагла, а Гриць потовщав і змужнів. Але Ізольда була надзвичайно заклопотана - вона готувала вечірку.  Сер Роберт запросив до себе в гості свого нового директора філії. Ізольда бігала по кухні, страшенно стурбована, вона дуже хотіла вразити гостей своїми неперевершеними стравами.

   Грег та Орися сіли тихесенько в Греговій кімнаті і розпочали читати всі газети, в яких  тільки публікувались об’яви про продаж житла. Вони вирішили купити собі невеличку квартиру десь неподалік від Львівської.  

   Ізольда нарешті звільнилась і погукала «діточок» випити  з нею чайку.

   - Орися, я повинна тебе попередити, щоб ти не злякалась. Я, а вірніше ми з сером Робертом, запросили на вечірку твою Інесу Миколаївну, - сказала Ізольда.

   - Що? Інесу? Навіщо? – здивувалась і трішки злякалась Орися.

   - Розумієш, таке діло. Новий директор – канадець українського походження, дуже гарний менеджер, з досвідом,  і людина порядна. Так от, він бездітний, не так давно овдовів, і  коли сер Роберт вмовив його іти  до нього директором філії, то він наче пожартував: «сер Роберт, я поїду у Київ тільки тоді, коли ви знайдете мені інтелігентну, порядну україночку років сорока. І щоб була бездітна та худенька».

   - Ну, сер Роберт вирішив, що то жарт, та й забув про ту розмову.  Коли це являється той канадець, як його? А, Джекоб Смальчук! От!  Являється той Джекоб і нагадує Роберту про інтелігентну жінку.  Сер  Роберт  прийшов додому і жаліється мені, що в нього повно знайомих жінок, але інтелігентними їх важко назвати, бо сам він має схильність зовсім до інших жінок,  не дуже обтяжених науками, зате розкутих і безтурботних, ну, в цілому, до гулящих.   

   Грег хмикнув собі в кулак. А Ізольда розповідала далі.

   - А мене відразу неначе щось в голову вдарило – Інеса Миколаївна! Вона по всіх  параметрах підходить, тридцять сім років, інтелігентна, порядна, худенька. Ага, може трішки занадто, але худенька. Я Роберту відразу і бовк! – про Інесу, а він мені каже, негайно клич її, бо вибирати вже ніколи, завтра вечірка.

   Ізольда  посьорбала чаю і продовжила.

   - Я швиденько начепила капелюшок, і до Інески, думаю, хоч би її застати вдома! Вона, бідолашна, вдома -  сидить і плаче. Не знаю, чому, може які неприємності. Ну, я їй дала те запрошення в руки і сказала, що мій хазяїн запросив її, бо дуже цікавиться історією. Оце наче все.

   - Ізольдо Сидорівно! – сказала Орися. - Добре, що ви мене попередили, а то я  могла б і свідомість втратити, побачивши її. Я чомусь її надзвичайно боюся!

   - Та ні, вона непогана жінка! – запевняла Ізольда. -  Мені навіть здається, що в майбутньому ви з нею подружитесь.

   Орися нічого не відповіла, тільки пересмикнула плічми.  Потім «діточки » допомогли Ізольді Сидорівні накрити на стіл, з духової шафи запахло чимось незрівнянно смачним, Ізольда перевдяглася в парадну форму, а Орися з Грегом заховалися в Грегову кімнату. Грег знав, що Роб запросить їх за стіл, але ж потрібно було конспіруватись перед Орисею.  І ось у вітальні з’явилися перші гості, почулися привітання та розмови на українській та на англійській мові, жіночий сміх. Орисі було дуже цікаво, і вона намагалася підглянути в шпарку замка. Раптом двері відчинилися і на порозі з’явився усміхнений, оповитий дорогими ароматами, сер Роберт, злякавши Орисю до гикавки.  Він, звичайно ж,  запросив і їх.

    Орися не хотіла йти, але Грег просто потяг її, йому теж було цікаво глянути на  «свіжопошитого» Джекоба Смальчука, на ту «страшну» Інеску,  та на процедуру залицяння інопланетного біо-робота до земної викладачки університету.  Гості походжали по будинку та захоплювалися його красою та зручностями. Дружина головного бухгалтера нахвалювала чудові картини, які висіли  у вітальні, а чоловік кадровички не відходив від килима, на якому розташувались різні шаблі, клинки та ятагани.  

   Грег відразу ж спідтишка почав уважно розглядати Джекоба. Його впізнати було дуже легко, він чимось невловимо відрізнявся від інших, і не тому, що був біо-роботом, а тому, що просто був іноземцем. Це був рудий, високий, досить огрядний чоловік років так під п’ятдесят,  в нього були дуже світлі брови і вії та квадратна англо-саксонська щелепа, мабуть, женилися ті Смальчуки виключно на англійках або на ірландках. Джекоб уважно і по-черзі розглядав всіх присутніх жінок, мабуть, шукав серед них свою «інтелігентну українку», але такої не знаходив.  Сер Роберт нервово поглядав на годинника – мабуть, також чекав на Інесу, а її все не було.

    Грег і Орися відразу почали розмову з головним спеціалістом, молодим хлопцем, який щойно закінчив фізико-технологічний інститут. Він захоплено розповідав про своє відрядження на промисловий майданчик, десь на плоскогір’ї в Криму.  Там уже почали монтувати напівсферичні дзеркала, щоб вловлювати та концентрувати сонячні промені. Сонячні батареї вони поки-що використовуватимуть зарубіжні, ізраїльські, сам сер Роберт їздив за ними на сонячну ферму Сде Бокер, до відомого Девіда Файмана.

   Але ось двері вітальні відчинилися і зайшла Інеса Миколаївна!  Висока, струнка, щоб не сказати кістлява, молода жінка,  зі смаком вбрана,  гарно зачесана,  та й личко в неї непогане, не те, щоби красуня, але цілком  приємна жінка. Але вона була якась дуже напружена, щоб не сказати перелякана,  з застиглим виразом обличчя.  Сер Роберт швиденько підскочив до неї і почав кланятися, прикладати руку до серця і щось привітно говорити. Інеса відразу трошки скуто, але посміхнулася, щось відповіла, і сер Роберт підвів її за руку до Джекоба. Грег вловлював за гулом голосів деякі слова Роба: «..історія Єгипту..», «…трішки українець..», «…колізеум…» та «…вдівець…». А Грег слідкував за виразом обличчя Джекоба. Ну кіно! На ньому вже світилися захват та любов! Так швидко, з першого погляду! Схоже було, що саме таку жінку  він і очікував побачити! «Та, мабуть, Роб його відразу запрограмував на любов до Інески!» - подумав Грег. «Звичайно, адже саме для цієї важливої місії він і був «пошитий»!» Надалі гості розсілися за столом і почали пригощатися. Після першого ж келиху шампанського Інеса розчервонілася, очі її заблищали, вона весь час весело щебетала з Джекобом, який не відходив від неї ні на мить і закохано заглядав їй в очі.