10. Орися поїхала...

   І Орися поїхала,  залишивши Грега  в повному відчаї. Він намагався подарувати їй мобільного телефону, але вона категорично відмовилась,  однак пообіцяла відповідати на листи. Тепер ніяка фізика вже не лізла Грегу в голову, він сумував за Орисею, та ще й хвилювався за неї. Переполоти стільки городу, назбирати тої клятої журавлини по лісах. А раптом хтось посміє її образити? Чи якийсь бовдур почне залицятися? Але Роб його заспокоїв:   

   - Грицю! Негайно припини оті дурні страждання! З Орисею нічого поганого відбутися не може – я їй, коли лікував, поставив такий самий прилад за вухо, як і в тебе. Це раз. По-друге, нехай  трішки посапає той город, нічого з нею не трапиться,  і це  буде зовсім недовго, поки не вилупиться Ізольда. Після цього я впритул займуся твоєю Орисею.  А поки-що можеш злітати у Таборище, поглянути на неї, якщо це тебе заспокоїть. А то з тебе все рівно ніякого толку зараз немає – дитина захворіла не кохання! 

   - Ага, тоді я полетів! – сказав Грег, вже не ображаючись на Роба, і відразу побіг до тарілочки,  прихопивши  з собою автомобільну карту України, по якій він інколи літав.

   По дорозі Грег ще заскочив до кухні та взяв з  собою самого здоровенного друшляка, якого знайшов. Він чомусь подумав, що металеве екранування на  голові буде заважати Орисі бачити його духовно.

   І ось Грег, з друшляком набакир,  летить понад Таборищем, вже веселий, в надії скоро побачити Орисю. Село велике, але багато покинутих, поруйнованих будинків, багато  неораних городів, зате майже на всіх засаджених іде полінка.  Древні, зігнуті бабусі з сапами в покручених, вузлуватих руках, які вже майже не здатні втримати ту сапу,  порпались на городах.  Вони кректали та похитувались, вони  з натугою вганяли сапку в землю і з натугою піднімали. «О Господи, який жах!» - думав Грег. «Куди таким бабцям полоти, їм усім  більше б личило лежати штабелями  десь в реанімації, а то й у морзі!» Зрідка на городі поралась якась молодша жінка, або дідусь.

    І тільки одна дівчина – Орися. Грег відразу впізнав її.  На ній було благеньке ситцеве платтячко з рукавом-ліхтариком, коротке та вузьке, мабуть, ще дитяче. На голові у неї очеретяний капелюх, а на ногах велетенські чорні черевики, схоже, що батькові.  Вона полола швидко та вправно, ще й наспівувала.  Грег, насунувши друшляк просто на  обличчя, підлетів ближче. Раптом  спина у Орисі трішки напружилась, неначе вона до чогось прислухалась, і Грег зрозумів, що Орися  щось відчуває, що вона от-от підніме голову і побачить його, незважаючи на той дурнуватий  друшляк. І Грег  негайно дав драпака.

    «Ну нічого, хоч побачив, що все нормально, і то добре!» - подумав Грег, і полетів низенько понад деревами до Орисиного будинку, подивитись на маму і братика, якщо вони вдома.  Будиночок  теж був запущений, трішки кривобокий, подвір’я густо заросло споришем, на ньому паслося декілька курок.  В загородці рохкав кабанчик, розвалившись на сонечку. Раптом відчинились двері і на подвір’я, похитуючись,  вийшла жінка років п’ятидесяти, з великою мискою в руках. Жінка була схожа на Орисю, тільки дуже грузна, неохайна, нечесана. Довге сіре волосся звішувалось на обличчя, погляд її блукав. Вона зробила декілька кроків, миска випала з її рук, і сама жінка впала слідом за мискою, та й залишилась лежати, втупившись пустим поглядом в нікуди. «О Господи, та вона ж п’яна!» - знову вжахнувся Грег. «А Орися і словом не обмовилась, що її мама -  алкоголічка!»  - думав він. «Бідолашна, адже немає нічого страшнішого, ніж батьки-алкоголіки. Як же вона жила весь це час,  мабуть, вела все господарство, замість мами, мабуть,  виховувала братика, та ще й гарно навчалась!».  Грег знову ледь не плакав.

    Але тут у двір, десь з вулиці,  вбіг братик, ще одне сонячне диво. Він був, як кульбабка,  стовідсотковий блондин, засмаглий,  замурзаний, босий. Хлопчик підбіг до матері, і почав підводити її з землі, але  в нього нічого не виходило. Тоді він побіг на город погукати Орисю на підмогу, а Грег вирішив летіти назад, поки Орися його не застукала на гарячому.  Вона  точно б не пробачила  Грегу, якби знала, що він підглядає за її «ганьбою».

   В Таборище Грег ще злітав декілька разів, пізно ввечері, заглядав у вікна Орисиного будиночку. Він хотів перевірити, чи немає там якихось кавалерів, чи якихось гулянок, але Орися сиділа, як ясочка, біля магнітофону і шліфувала свою англійську вимову. Слава Богу,  кавалерів молодше шестидесяти років у Таборищі не було взагалі.

   Вдома Грег здебільшого тинявся по будинку,  думаючи тяжкі думи.  Його вразило сільське запустіння, вразили оті ледве живі примари з сапами. У Києві, і навіть  у його рідному Кременчуці, все виглядало значно краще! Начебто стільки перлинок видобуто і вигідно продано, і гроші є в держави, а люди на селі отак бідують.  Та невже не можна доглянути тих бабусь, повсаджувати в крісла, та нагодувати, щоби вони хоч перед смертю трішки відпочили від отих вічних сап! Може, ще не дійшли ті кошти до всіх, може поступово життя буде покращуватись, Грег не знав.

   Також він намагався примусити себе вчити фізику за четвертий курс, але в нього погано виходило, у всякому випадку, свідомо. Він весь час відволікався від підручників, бо всі його думки були в Таборищі. Але  досить швидко Грег знайшов вихід. Він швиденько проглядав якийсь розділ підручника, читаючи майже тільки одні заголовки, і завалювався спати, заодно задавши своєму калькулятору відповідні запитання. А прокинувшись, Грег вже знав весь розділ, те ще й купу іншої інформації на цю ж тему, якої ні в яких земних підручниках не було.

   Тим часом Роб все ще бігав по будинку в незвичному вигляді Ізольди, бо ж кріо-камера була зайнята, а без неї він не міг знову переробитися на себе самого, сера Роберта Грея. Тому Роб вирішив провідати Інесу Миколаївну та трішки з нею розібратися, поки він має вигляд Ізольди.  Роб взяв таки той фоліант, причепурився, начепив капелюшок з вуаллю і пішов собі.