9. Ізольда Сидорівна та зла Інеска.

    Поки вони добирались до дому, Орися весело щебетала, розповідаючи йому про маму і братика, про своє село Таборище, що на Житомирщині. Татко їх помер, коли вони з братом ще були маленькі, бо в нього був рак крові  після Чорнобиля.  Мама працювала, але не постійно, у них в селі просто не було роботи, жили вони тільки  з свого городу та  тримали курей і кабана.  Гриць слухав і думав, яким же чином Роб викрутиться з тою Ізольдою Сидорівною. Мабуть, у нього колись працювала така жінка кухаркою, та чи згодиться вона так швидко, без попередження, приступити до роботи? 

   Біля кованої брами будинку Орися зупинилася, сказала «Ого!» і  як відкрила рота, то і не закривала  його майже весь перший день. В будинку нікого не було. «А де ж Ізольда Сидорівна?» - відразу спитала Орися. «А, мабуть пішла в магазин за продуктами!» - відповів Грег,  а сам занервував. Він зрозумів, що присутність тої самої Ізольди дуже важлива для Орисі. Але чи вдасться Робу вмовити її знову хоч трішки попрацювати в нього?

    І Гриць кинувся годувати Орисю. Він щось  підогрівав, щось кришив, так старався догодити Орисі, що аж змок від ретельності.  А Орися просто боялася те все їсти, тим більше, що на столі було  багато такого, чого вона ніколи не бачила і навіть не знала, що воно таке.  «Грицю, а якщо прийде кухарка, побачить, що ми тут їмо хазяйські харчі, та  й поскаржиться йому?» – ледь не з сльозами казала Орися.  «А ну зараз же припини!» - сердився Гриць. «Я ж тобі казав, хазяїна немає, поки він приїде, все те зіпсується і я викину його на смітник! Зараз же їж!» Орися почала їсти, потихеньку схлипуючи  від образи на  цього американського багатія, який може дозволити собі жити в такому будинку,  може дозволити собі їсти,  і навіть викидати,  такі страви, від образи на своє важке дитинство, на ці безкінечні екзамени, на  ту одноманітну роботу в магазині.  Гриць розгубився і  не знав, що казати і як заспокоїти Орисю.  

   Але тут на кухня ввійшла така собі бадьора, енергійна старушенція чималенького зросту, зморшкувата, зате з завивкою, підфарбована, усміхнена, з двома великими сумками.

   - О! Кого я бачу! Грицю, а ти ж казав, що в тебе немає дівчини!  - заторохтіла вона з порогу. «Грицю, спокійно, це я – Роб!!! Ти чуєш мене?» – знову почув Грег у себе в голові голос Роба і ледве не вдавився кавою.

   - Яка мила дівчинка! Грицю, а ти не такий пентюх, як я думала, таку  гарненьку дівчину підчепив! Ну, познайомиш нас, чи що? «Ізольда Сидорівна», - подумки нагадав Роб.

   - Орися, знайомся, це Ізольда Сидорівна, наша кухарка, – пробелькотів Грег.

   - Григорій! Знову ти мене ображаєш! Я ж просила тебе ніколи не називати мене кухаркою! Я – шеф-кухар першої категорії! Я все життя пропрацювала в ресторанах вищого класу! Я годувала ЦК компартії, секретаріат президента  і зарубіжних послів! – Псевдо-Ізольда шпурнула сумки на підлогу, сіла на стілець і ображено замовкла.

    Орися тут же забула про свої сльози і кинулася заспокоювати Псевдо-Ізольду, перепрошуючи її замість Грега. «Ну, Роб, ну стерво,  та він чудовий психолог! Як він професійно зняв Орисину напругу і сльози.  І в бабцю переробився! А я й забув, ще ж Орт казав мені, що це тіло може змінювати зовнішність, якщо буде потреба».   А тим часом Орися жваво розмовляла з Ізольдою, наливала їй кави, і та, нарешті,  зволила  заспокоїтись і вибачити «пентюха» Гриця. Вони  з Орисею розпочали чисто жіночі розмови, так, що Грег відчув себе зайвим і аж трішки образився на Роба.  «Ага», -  тут же подумки сказав йому  Роб, – «це називається  - приревнував!» В цей же час Псевдо-Ізольда підморгнула йому і  посміхнулась.

  Орися тим часом розповідала Псевдо-Ізольді про себе, одночасно уже з апетитом поїдаючи якихось крабів, чи то омарів, Грег до пуття  і сам не знав. Він їв, що давали, не особливо цікавлячись тим, що воно таке.

   - Ой, як я наїлась! – нарешті сказала Орися, тримаючись за живіт. -  Мені ж не можна, я і так затовста!

   - Нічого, нічого, Орисю, ти їла тільки морепродукти, а від них ще ніхто ніколи не потовстішав! – заспокоювала її Псевдо-Ізольда.

   - Так, дітки! – сказала грізно Псевдо-Ізольда.  -  Слухайте мене! Зараз  ми влаштуємо Орисю і нехай вона навчається! І щоб ти, Грицю, не смів вештатись біля її кімнати, поки вона не поздає всі свої хвости!  Зрозуміло?

   - Зрозуміло, Ро… Ізольдо Сидорівно, зрозуміло! – сказав Грег.

   - Ой, Ізольдо Сидорівно, давайте я вам допоможу помити посуд, – почала було Орися, але Псевдо-Ізольда сказала, що он Грицько вільний, він і допоможе.

   На першому поверсі жилої кімнати не було, тому Ізольда Сидорівна помістила Орисю на другому поверсі,  в невеличкій спальні для гостей, з балконом, окремою ванною кімнатою і туалетом. Орися, вражена красою кімнати, відмовлялась і боялась «хазяїна», але Псевдо-Ізольда запевнила її, що хазяїна неділі дві, а то й місяць точно не буде в Києві,  бо він зайнятий на своєму  кар’єрі по видобутку «блуперл». «Тоді чудово, за дві неділі я обов’язково все поздаю!» - вигукнула Орися.

    «Ні хріна собі, а коли це Роб встиг прикупити родовище перлинок?» - подумав Грег. «Коли, коли!»  - тут же почув він думку Роба. «Вже давно. Ти що, думаєш, що я такий телепень, щоб не прикупити заздалегідь хоч одне родовище? Я ж разом з Ортом їх розташовував, і я – справжній бізнесмен! Щоб я, та впустив таку можливість!» «А як же ти це робив, ти ж  нікуди не їздив?» - уражався Грег. «Та на хріна кудись їздити! – сердився Роб. «В мене купа своїх брокерів, ділерів і менеджерів! А також телефон і Інтернет!» «Все, зрозумів», - подумав Грег.

    В цей час Псевдо-Ізольда діставала з шафи чисту білизну і ковдру для Орисі. Ковдра була пухнаста, білосніжна, легка, мов пушинка, із якогось невідомого ні Грегу,  ні Орисі матеріалу.

   - Орисю, а ти хотіла брати сюди свою ватяну ковдру! – засміявся Грег.

     Орися раптом широко відкрила очі, скривилась і таки заплакала знову.