8. Зустріч з Орисею.

    Вранці Грег піднявся раненько,  поснідав тим, що залишив йому Роб та й полетів кататися на тарілочці.  Був чудовий ранок початку літа, Київ зеленів, цвів і пах каштановим цвітом. Співали пташки, не звертаючи уваги на ревіння машин, дзижчання якихось приладів, та  гомін натовпу.  Грег поволечки полетів понад Дніпром, все далі і далі від центру, понад зеленими берегами, ось він летить близенько понад крутим обривчастим берегом Дніпра, на якому часто тренувалися альпіністи. Але сьогодні тут нікого не було, скеля була порожня.

    Аж раптом Грег помітив, що майже на самій верхівці скелі, на невеличкому  майданчику стояла дівчина. Вона сперлася спиною об скелю, заплющила очі  і розкинула руки. На ній був лише крихітний червоний купальник і папірець на носі – дівчина загоряла. Грег підлетів ближче, бо йому здалося, що він вже десь бачив таку дівчину.  Це була висока повненька блондинка з дуже тонкою талією… Ой, та це ж та дівчина, яку Грег бачив на Ортовій планеті! Яка їла тістечко!  Чудасія. Серце в  грудях Грега чомусь сильно закалатало. Він тихесенько та обережно, щоб не збурити повітря, підлетів ще  ближче.

   На скелі поряд з дівчиною лежав якийсь одяг і кілька підручників. «Теж студентка!» - майнула думка. У дівчини було пряме світло-русяве волосся до плеч і   миле свіже личко. «Цікаво, а якого кольору у неї очі?» - подумав Грег.  Раптом дівчина різко відкрила очі і пильно подивилась просто на Грега.  В її погляді не було ані страху, ані здивування, а тільки приязна цікавість. Очі  в неї були  великі, світло-блакитні, як весняне небо. Грег скрикнув і дав повний назад. Фух, він аж спітнів. Адже досі, де б Грег не літав, його ніхто не бачив, хоч ти розташуйся перед носом у людини, чи просто у неї на голові. Тарілочка була повністю невидима, це він не раз перевіряв і просто ширяв у різних людей перед носом, все не вірив, що його ніхто не бачить.

   Грег  так задумався, що не помітив, як тарілочка відлетіла хрін знає куди, вона переляк Грега зрозуміла як команду «Давай драпака і подалі!» Грег раптом злякався, що дівчина могла ненароком звалитися  зі скелі в Дніпро, і швидко полетів назад, до скелі, але  ні дівчини, ні одягу, ні підручників там вже не було. Він облетів всю скелю, з усіх боків, але дівчина як крізь землю провалилась.

   Грег був весь  в якихось розхристаних почуттях,  не знав що і робити, і полетів додому, до Роба, питати поради, чи то поплакатись в жилетку.  Роб уже повернувся додому і порпався в гаражі, викидав різний непотріб, мабуть готував місце для новенького бумера.

   - Ой, Робе, слухай! Може таке статися, щоб  тарілочка зламалася і стала видима? – заволав Грег, вилетівши  з будинку, як вихор.

   - Та ти що, Грицю,  такого не може бути! – впевнено сказав Роб. А що сталося?

Грег розповів про свої пригоди, а Роб задумався.

   - Хм! Ти знаєш,  я здогадуюсь, що це таке, - нарешті сказав Роб. - Тарілочка невидима для вашого звичного, як каже Орт, «м’ясного» зору.  А от  для духовного зору вона цілком може бути і прозора. Адже духовним зором на вашій планеті володіє не так вже й багато людей, це особливий талант. Але ти ж володієш ним, це факт. Чом би тій дівчині не володіти таким вмінням? Тим паче, ти казав, що вона стояла з заплющеними очима?

   - Так! Фух, Робе, це ясно. Тепер далі. Чому вона так схожа на ту дівчину з тістечком в руках,  яку я бачив на Ортовій планеті, ну, духовним зором? Хоча насправді то була медуза з бурою шишкою в щупальцях?

   - А, та то простіше всього! Ті медузові курви дуже гарно вміють прочитати в твоїй голові твій власний ідеальний образ сексуальної партнерші! І вміють мати саме такий вигляд в твоїх очах! Зрозумів? Така собі сексуальна  мімікрія.  До речі, це вони вміли робити ще на самому початку свого існування як виду – щоби зачарувати самого розумного самця. Отак на нашій планеті і йшла еволюція, Грицю.

   - Ой, тоді це чудово! А я вже не знав, що і думати! Чортівня якась! – зрадів Грег.

   - Саме тому Орт тоді так злякався за тебе, він чудово знає, якими чарами володіють їх самки.  

   - Тоді, Робе виходить, що я там на скелі знайшов свій ідеальний образ? І відразу ж втратив його, от телепень! Може вона взагалі з переляку впала в воду! – заволав Грег.

   - Підожди, хлопче, не панікуй! Ми зараз підемо в тарілочку і подивимось запис польоту.

   Вони піднялися до тарілочки, Роб надів обруч,  заплющив очі, і на лобовому склі почали швидко прокручуватись кадри останнього Грегового польоту.  Ось Київ, ось Дніпро, ось скеля, ось дівчина.  Кадри майже зупинились. Грег дивився на дівчину і серце в нього знову почало шалено стукотіти. А Роб збільшив зображення і почав уважно оглядати кожен фрагмент скелі, збільшуючи зображення ледве не в тисячі разів.

   - Ага,  Грицю, можеш заспокоїтись, твій ідеальний образ не звалився зі скелі, он там, за тим каменем видніються невеличкі дверці! Бачиш? – нарешті сказав Роб.

   - Ага, бачу! – зрадів Грег.

   - То виходить, вона просто заховалася, там є якась печерка, добряче замаскована.

   - Все, Роб, я побіжу туди пішки! Вона ще там, я думаю.

   - Куди побіжиш! Скільки часу це займе! Давай я тебе зразу ж  туди підкину на тарілці, висаджу неподалік скелі, а надалі ти сам розбирайся.

   - Ой, Робчику,  це було б чудово! – застрибав Грег.

   - Ну от, хлопчик і закохався! -  сказав Роб, закриваючи  тарілочку. - А я думаю, чого це ти зовсім дівчатами не цікавишся,  неначе вік такий, що пора кохатися, а ти все фізика та фізика, – примовляв Роб. - Може, думаю, хворий трішки, та потрібно його в кріо-камеру покласти…

   - Ой, Роб, перестань! Все б тобі мене запхати в  ту кріо-камеру! І я ще не закохався! Я просто сам  ще не знаю, чому я так хочу побачити ту дівчину! – розсердився Грег.

   - Мовчу, мовчу! – сказав Роб, хитро посміхаючись.  - До речі, якщо я буду потрібен, звертайся просто до мене, я почую, адже у тебе є захисно - зв’язковий прилад, ну, за вухом.