6. Літаюча тарілочка та хитрий калькулятор.

   Вранці Грег прокинувся від запаморочливого запаху кави. «О, це Роб повернувся!» - зрадів Грег. Але як він потрапив в будинок, адже Грег защепнувся з середини на невідкривний зовні замок.

   - Роб! Це ти? Ти вже тут?  - спитав Грег, зазираючи до кухні.

   - Та хто ж іще? Сюди ж навіть тарган сторонній не проскочить, ти що, Грицю! – весело відповів Роб.  - Йди-но сюди, я з Лондону такої кави привіз! Смакота! Ти такої ще не куштував!

   - Робе, а як ти зайшов у будинок, я ж замкнувся! – спитав Грег.

   - Так я ж прилетів на тарілці, прямісінько на дах, там  же під покрівлею  вона завжди в  гаражі стояла, – спокійно відповів Роб.

   - На тарілці? – перепитав Грег і відчув, що волосся на його голові встає сторчма. - На справжнісінькій літаючій тарілці?

   - Звичайно. А що, ти про неї не знав? Орт на ній завжди по планеті подорожував, – буденним голосом відповів Роб, чаклуючи над якоюсь екзотичною стравою.

   - Йо! А я ж нічого не знав! – заволав Грег. - Робе, а ти покатаєш мене на тій тарілці? – запитав Грег, з надією зазираючи Робу в очі.

   - О Господи, та звичайно! Це ж твоя тарілка, хлопче. А ти не ембріончик, як казав Орт, ти старий склеротик! Тут все – твоє! Не забувай, – казав Роб, спокійно помішуючи щось на плиті.  

   - Не кажи так, Робе, я не повинен про таке навіть думати, а то можу зледащіти! – раптом закричав  Грег сердито. - Це не моє – воно  належить всьому людству! Воно стане моїм не раніше, ніж  я його все зрозумію та впроваджу в земне життя. О Боже! Весь час  додається робота! Акумулятори, перлинки! Потім кріо-камера! Потім летюча тарілка!  Я не впораюсь!

   - Чого там не впораєшся, он Орт же тобі залишив посібник, ну,  той калькулятор.

   - Ага, калькулятор! А чи вистачить мого життя все те роздовбати! – волав Грег.

   - Ха, а ось про це можеш не хвилюватися – вистачить. Повір мені, – сказав Роб спокійно, ставлячи тарілки  з паруючою смакотою на столик.

   -  А, звичайно!  Кріо-камера! Так? Вона подовжує життя?  - спитав Грег.

   - Звісно. Там різні режими є. Можна все, що завгодно.

   - Добре, я зрозумів. Але поки що я - студент, якому ще вчитися і вчитися, а потім працювати та працювати, як татку Карлу. Не кажи мені ніколи про те, що там я маю, це – не педагогічно, в решті решт!

   - Та заради Бога, заспокойся,  я не буду більше на цю тему навіть думати, не те, що розмовляти. Іди снідати.

   - А може спочатку покажеш тарілочку? – спитав Грег, вже вгамувавшись.

   - Ой, залиш її в спокої, ніде вона не дінеться, а кава – вихолоне!

          Грег похапцем поковтав якоїсь гострої мексиканської, чи то китайської смакоти, посьорбав дійсно дуже смачної кави і  ледве дочекався, поки Роб спокійно, з насолодою, поснідав.

   - Грицю, ну чого ти так рознервувався через ту тарілочку? – повільно присьорбуючи каву, спитав Роб. 

   -  Та як же мені не нервувати! Летюча тарілка! Справжня! Мрія всього людства! -  аж підстрибував на стільці Грег.

   - Ага, від перлинок ти вже не підстрибуєш, від кріо-камери також, залишилася тарілочка! – насміхався Роб.

   - Не смійся, будь ласка! Я ж ще трішки хлопчик! Я ембріончик! Я хочу  нову цяцьку – летючу тарілочку! – сам над собою сміявся Грег.

   - Та ходімо, ходімо вже, а ти скоро стілець протреш наскрізь! – сказав Роб і вони нарешті пішли на горище.

Горище зустріло їх тишею, спокоєм та… абсолютною пустотою.

-  Ой! А де ж тарілка? Невже сперли? – з жахом сказав Грег, витріщивши очі.

- Ха! Фокус-покус! – сказав Роб театрально і щовкнув пальцями.

   Враз посередині горища з’явилася  - тарілочка! Така маленька, гарненька, як лялечка. Кругле напівпрозоре яєчко метра два, два з половиною в діаметрі, і плаский обід навкруги, ще десь із метр завширшки, з пів метра товщиною. Грег підбіг до тарілочки і почав зачудовано роздивлятися її та обмацувати, одвісивши щелепу та  по ідіотському посміхаючись. Роб  просто зігнувся від сміху, дивлячись на Грегову радість,  але той не звертав на нього уваги. 

   - Робе, вона що, під якоюсь завісою невидимості стояла, так? – спитав він Роба, продовжуючи діловито оглядати тарілочку.

   - Авжеж, про всяк випадок, – сказав Роб, витираючи бездоганною білою хусточкою сльози – так його Грег розсмішив.

   А Грег все шукав, де ж на тарілочці двері. Їх не було видно. Тарілочка була не металева, а з м’якого напівпрозорого, кольору клейстеру, пластику.  Але подряпати її не виходило – матеріал гнучкий, проте міцний.  У верхній частині центральної кулі виднілося  крісло, чи то швидше диван, на всю ширину кабіни, а під підлогою щось  мутне, не зрозуміле –  мабуть мотор, чи щось таке – крізь обшивку не дуже добре видно. 

   - Робе, не томи мене, покажи, як вона відчиняється! – сказав Грег.

   - Дуже просто відчиняється. Сезам, відчинись! – сказав Роб і поклав руку на опуклий бік тарілочки.

    На тарілочці просто пропала частина  корпусу збоку  від крісла і одночасно з’явилася сходинка під ободком. Грег хвацько заскочив у тарілочку, за ним  сів Роб.  Він знову поклав руку на корпус зсередини і обшивка замкнулася, Грег навіть не встиг угледіти, де вона була і яким чином з’явилася знову, настільки швидко це відбулося. Потім Грег зосередив свою увагу на тому місці, де повинні бути прилади керування тарілочкою, але перед кріслом нічого такого не  було, тільки  така ж сама пластикова поличка перед уже абсолютно прозорим зсередини куполом.  

   - Робе, а як же нею управляти? Де прилади, де важелі, ручки, кнопки? – дивувався Грег.

   - Де, де – ось! - сказав Роб і  витяг з спинки крісла якийсь сріблястий обруч. Він начепив його на голову і спитав:

   - Ну, і куди полетимо?

   -  Ага, зрозумів,  ти будеш надавати накази тарілочці телепатично, – здогадався Грег.

   - А ти думав,  що тут руль якийсь, чи штурвал? Може, просто вожді? Тпру-ну, моя кобила? – знову насміхався Роб.