5. Будинок Грея.

   Ось уже декілька місяців Грег жив у Києві, в особняку сера Роберта Грея – поважного бізнесмена-англійця. Вірніше, не тільки буцімто бізнесмена,  а і буцімто людини. Спочатку у Грега не було достатньо часу, щоб морочити собі голову взаєминами з біо-роботом, бо в нього була купа своїх проблем. Грег хоч і перевівся в Київський університет з втратою курсу, але хвостів доздавати йому довелось чимало – все ж таки це був фізфак.

   І ось, ціною неймовірних зусиль, відсидженої дупи і червоних очей Грег, випивши цистерну кави,  поздавав  таки основну частину своїх хвостів – і нарешті озирнувся навкруги. О Боже,  ну і долітався він у астрал, ну і вляпався в історію!  Грег ніяк не міг прийти до тями від такого несподіваного повороту в своїй долі.

   Орт прикупив непоганий будиночок.  Це був двоповерховий особняк неподалік Львівської площі, він гордовито стирчав на пагорбі, на  досить величенькій галявині, огородженій кованим металевим парканом,  і пихато поглядав на навколишні багатоповерхівки, які хоч і значно перевищували його розмірами, зате  юрбилися тісно, впритул один біля одного.  «Цікаво, і скільки Орт відвалив за цю хатинку?» - думав Грег. Він навіть приблизно не міг собі уявити, скільки це може коштувати, особливо враховуючи ціну на землю в самому серці столиці.  Роб найняв будівельників, які дуже швидко та гарно відремонтували будинок, і викликав Грега «додому».

   Грег згадав день свого приїзду, коли його на вокзалі зустрів Роб. Грег глянув на нього з цікавістю і острахом. Зовні це був той самий Орт  в «м’ясному» виконанні,  але ж Грег знав, що Орта тут  вже немає, що це тільки пуста оболонка людини, якийсь Голем, чи то Франкінштейн, тобто -  істота без душі.   Але Роб був надзвичайно ввічливий, коректний, варив Грегу каву та годував смачними обідами. Тільки погляд у нього був якийсь не такий, не те, щоби бездумний чи пустий, але якийсь холодний, незворушний. У Грега навіть інколи мурашки пробігали по тілу від цього погляду, але він гнав від себе дурні думки і налягав на підручники.

 Роб відразу відвів Грега в центральну «хазяйську» спальню, але Грег категорично відмовився там жити.

   - Ви що, Роберте, - сказав Грег, -  ви забуваєте, хто я тут фактично – я студент, найнявся до вас охороняти будинок в вашу відсутність! Треба ж дотримуватись конспірації, а раптом хто сторонній зайде!

   - Так, звичайно, Грицю, але ніхто сторонній сюди просто не зайде, - сказав Роб.

   - Як це може бути? – здивувався Грег.

   - Пан Ортофілінікан поставив на будинок надійний захист, – беземоційно відповів Роб. - Ні зайти, ні підглянути, ні підслухати. Звичайно, якщо ти сам, Грицю, не запросиш цю людину в дім.

   - А, я й забув. Вушанка, фуфайка, рушниця! – засміявся Грег.

   - Так, щось таке, – без тіні хоч якоїсь емоції відповів Роб.

    «Ну,  нічогенько собі – та він точнісінько  як Франкінштейн», - подумав Грег, а Роб раптом  - посміхнувся. Краще б він цього не робив. Це була якась механічна, мертва, застигла  посмішка, схожа скоріше на гримасу.   «…ля!!! Та він же читає мої думки!», - подумав Грег і  швиденько вшився геть,  оглядати будинок та підшукувати собі маленьку зручну кімнатку подалі від центральних покоїв.

    І  він знайшов таку кімнатку, поряд з чорним входом та коморою.   Надалі  Грег окопався в ній  зі своїми підручниками і намагався не часто спілкуватися з  сером Греєм, щоб не дуже травмувати свою психіку. А може,  і його також?  «Чи є  психіка, а точніше, душа у штучно створеної людини? Буде час – порозмірковую над цим питанням», - подумав Грег наостанок і поринув у науки з головою.

      І ось він зринув з глибин фізики і вирішив налагодити  відносини з Робом, бо надалі так жити було  просто неможливо. Грег елементарно боявся свого власного біо-робота, на ніч  защіпався в своїй кімнаті і намагався не  виходити в туалет вночі. «Цей психопатичний вузол потрібно розрубати, або я просто не зможу тут жити», - невесело думав Грег.  Ні, він чудово розумів, що Роб ніколи не заподіє йому ані найменшої шкоди, не може такого бути, щоби Орт залишив його з небезпечною істотою! Та й закони роботехніки, мабуть, існують і на інших планетах – штучне створіння не повинно бути небезпечним для своїх творців. І для їхніх друзів також. Але розум говорив Грегу одне, а  серце нашіптувало зовсім інше.

   І ось, за сніданком в суботу, Грег вирішив  поговорити з Робом про свої таємні страхи. Тим більше, що Грег зібрався з’їздити додому,  а ті гроші, що йому давав Орт, вже закінчились, адже він з них заплатив за рік навчання в універі.  Прохати грошей у Роба Грег просто не хотів і не міг, адже він уникав Роба, що легко було зробити в такому великому будинку, і навіть намагався не дивитися на нього. Тим більше, що Роб в основному був зайнятий тим, що робив ТО своїй, чи то Ортовій «Мазді».

Грег вперше за весь останній час подивився в очі Робу. Його вразив вираз обличчя Роба. Це було вже звичайне людське обличчя, з лагідною посмішкою, з іронічними бісиками в теплих карих очах.

   - Грицю, я давно мав намір тобі сказати, що ти даремно мене страхаєшся, але не хотів відволікати тебе від навчання. Тим паче, що ти розумом чудово знаєш, що я  - тільки твій слуга і друг, – сам почав розмову Роб.

   - Так, Робе, я все розумію, але всі ті книжки, всі ті фільми  жахів! Ну,  ти мене розумієш, не ображайся! Це якась підсвідома фобія, я дуже намагаюсь від неї звільнитись,  але не можу, – винувато сказав Грег. 

   -  Нічого, Грицю, не звинувачуй себе,  твої відчуття мають  раціональну основу,  я тобі зараз все поясню, – сказав Роб.  - Я тобі відразу здався якоюсь маскою людини,  істотою без душі, так?

   - Так, – відповів Грег.

   - То так воно і було! – вигукнув Роб. - А ти бачив коли-небудь новонароджену дитину?

   - Ні, новонароджену не бачив.

   - Так от,  - продовжив Роб. - Новонароджена дитина теж не має емоцій, не вміє управляти мімікою свого обличчя, але це нікого не вражає – адже воно ще тільки народилося!