3. Блакитні перлинки.

   Пізніше Грег багато разів бовтався в ближньому просторі, але Орта не було. «От гівнюк, зажилив таки перлинки,  думає він про нас! Щоби ми не зледащіли» -  лаявся Грег, пурхаючи з астероїда на астероїд, в надії побачити  свого «вуйка з дубельтівкою». «Але і його можна зрозуміти», – думав Грег. «Припхалося якесь двохноге страхіття на планету, побачило гарну річ, і ну репетувати – віддайте цяцю нам! Це просто нахабство якесь з мого боку, потрібно було стриманіше себе поводити. І  хитріше», - думав невеселі думки Грег.

   І ось  якось ввечері сидить  Грег  біля компу, стріляє монстрів, і  мріє про перлинки, коли це дзвонить  його телефон. «Альо, Грицю, привіт!» – почув Грег  незнайомий приємний чоловічий голос. «Альо, а ви хто?» - здивувався Грег, бо Грицем він був тільки вдома. Йому не подобалось його ім’я. «Грицько – що це таке? Ще б Стецьком назвали», - не раз дорікав він батькам. На що батько дуже сердився і казав: «А що, Брюсом тебе треба було наректи? Чи вже Шреком? Чудове православне ім’я, Григорій, означає – Непереможний!»

   -  Грицю, та це ж я, Отр! Я ж тобі казав, що я у вас довгенько жив, у мене тут  є  невеликий будиночок на Ібіці, і тіло в … ну,   в холодильнику, – відповіло Ортове тіло.

   - Орте, друже! Ти тут, а я в все по простору літаю, тебе розшукую! – зрадів Грег.

   - Значить так, виходь погуляти, розмова є. Я  на лавочці сиджу, в скверику навпроти твого будинку, – сказав Орт і відключився.

   Грег заволав: «Ма, я пішов гуляти!» і вихром вилетів з дому. На лавочці навпроти будинку сидів елегантний мужчина невизначеного віку, чорнявий, стрункий, в модному одязі, з барсеткою в руках.  Грег невпевнено підійшов до чоловіка  і розгублено  подивився йому в очі. Чоловік абсолютно не був схожим на Орта, яким він його знав.

   Чоловік посміхнувся і сказав: «Закрий очі». Грег закрив і подивився тим самим внутрішнім поглядом, яким він вмів користуватись тільки в своїх нічних мандрах. Перед ним сидів Орт, той самий вусатий дядько, але тепер на ньому була не вухаста закустрана шапка, а чомусь металевий рицарський шолом, а за плечима не мисливська рушниця, а здоровенний військовий автомат.

   - Привіт, Орте, я  дуже радий бачити тебе в «натурі», - посміхнувся Грег. Тільки скажи, навіщо шолом і автомат?

   - Як це, «навіщо»? Тут же захист повинен бути значно кращим, ніж у просторі,   у вас  же дикий, первісний світ! Мені здається, що небезпечнішого місця, ніж ваша планета, у Всесвіті немає, – відповів Орт. - Тепер, Грицю, кажу, поки не забув, навчайся бачити духовно і в «м’ясі». Це дуже важливо. Ти відразу ж матимеш уявлення про ту людину, з якою будеш вести справи. Якщо  тра-та-тетний зір покажи тобі щось загрозливе, або неприємне – стережися тієї людини – зрозумів? 

   - Зрозумів, Орте, я  вже трішки вмію це робити, – відповів Грег і  подивився на Орта, чекаючи, що ж він йому скаже про перлинки. Орт дістав сигарету, запалив її і почав розповідати.

   - Ну, що парубку. Такі діла. Я з усіма порадився. Центральний комп’ютер доповів, що він давно намагався ліквідувати той завод, але наші пра-пра-дідусі так хитро його спроектували, що знищити його практично неможливо. Тому комп’ютер мав намір, як тільки вся рівнина заповниться намистинками, розпочати викидати їх на фіг кудись у простір, з очей подалі.  Так що нам вони дійсно не потрібні - дуже вже застарілі моделі. Товариші мої взагалі послали мене геть з цією проблемою, і наказали слухатись комп’ютера. 

   - О, це чудова новина!  - майже застрибав Грег.

   - Почекай, не швиди! Я сам собі і комп’ютер, і товариш. Я весь цей час займався тим, що розробляв ну, скажімо так, комп’ютерні моделі вашого земного подальшого розвитку. З перлинками і без них. Для цього мені довелось досконально вивчити вашу історію, науку, суспільний устрій, географію, ресурси планети, стан економіки, екології і безліч інших важливих факторів.

   - Орт – ти просто молодець… -  Грег дивився на Орта з  захопленням.

   - Так от, виходить, що не можна вам давати батарейки. В вас і так перегрів планети, парниковий ефект, тануть льодовики. Скільки ви вже спалили вуглеводнів, жах! Та й атомна енергетика теж перегріває планету.  Ви й без батарейок скоро, того, дуба дасте.  Океани затоплять всі низини, загине дуже багато людей. 

   - Так що тоді… - спохмурнів Грег.

   - Не нервуй, Грицю, ті батарейки вам і не потрібні зовсім. Адже ви впритул наблизились до використання енергії світила, вам тільки не вистачає гарних акумуляторів. Щоб цю енергію накопичувати. Тому я краще пориюся в своїй планетарній бібліотеці та  подарую тобі гарний,  самий простенький акумулятор, ти його «винайдеш» і все буде чудово, – посміхнувся Орт.

   - Мабуть, ти маєш рацію, але такі ж чудові перлинки…  - жалкував Грег.

   - Та, перлинки я вам все одно перекину,  невідомо ще, що може трапитись, і льодовиковий період може наступити, і  ядерна зима – ви ж , вибачаюсь, придурки! Шкода, щоб така гарна(та ще й м’ясна!), первісна цивілізація загинула, пропала ні за цапову душу, – розмірковував Орт.

   - Ура! Орт, і ти віддаси нам ту блакитну гору? – спитав Грег.

   - Так, я вирішив віддати, але! Використовувати їх потрібно вкрай обережно, – строго сказав Орт.

   -  Орте, а можна хоча б тільки у нас, в Україні?  Щоб здихатися від тої проклятущої енергетичної залежності.  Га? – Грег з надією дивився на Орта.

   - Та, ти що, не вийде, будуть задешево купувати тут і втридорога продавати деінде.

   - Точно… А що ж робити, – зажурився Грег.

   - Та я маю один варіант. От слухай. Я телепортую блакитну  гору  на всю вашу планету, просто під землю, не дуже глибоко. Найгустіші і найбагатші  «родовища» перлинок будуть саме у вас в Україні. І саме ти їх перший знайдеш. От так! – гордовито вимовив Орт.

   - Де я їх знайду? На дачі, чи що? – запитав Грег.

   - От, от, саме на дачі, то ж твоя земля, значить, і корисні копалини на ній твої! – зрадів Орт. - Мабуть, я їх розміщу у вигляді таких собі кімберлітових трубок, щоби ви потихеньку там колупались і добували все нові і нові перлинки.