І Грег відразу ж почав очікувати наступної подорожі, в зв’язку з чим укладався в ліжко ледь не о дев’ятій вечора, неначе немовля. І от, нарешті! Грег, як завжди, опинився неподалік Сонця, і тільки хотів полинути до нього, набратися енергії, як почув поряд з собою:
- Привіт, Грицю! Нічого тобі заряджатися на світилі, я тебе й так заряджу по саму зав’язку.
- Ой, Орт, привіт! Ти вже тут, а я хвилювався, що більше тебе не побачу, – зрадів Грег.
- Та я тут весь час бовтаюся, як тільки ти заснеш, насилу діждався, поки ти зволиш вилетіти у простір, – бурчав Орт.
- Розумієш, Орте, я не вмію вилітати, коли схочу. Це якось само собою відбувається. Без моєї участі, – виправдовувався Грег.
- А, то я тебе пізніше навчу, ти ж ще недосвідчений астральний мандрівник. Це дуже просто. А тепер – полетіли! – і Орт знову підхопив Грега в свої міцні обійми.
- Полетіли! – закричав Грег. І вони полетіли.
Ортова планета опинилась просто у них під ногами. Грег почав оглядатися на всі боки, і дивитися на оточуюче всіма своїми трьома типами очей – тра-та-татними, тутними і тетними – для того, щоб скласти собі детальну картину інопланетного буття.
Ці три картини дуже відрізнялися одна від одної. Перший рівень бачення. Орт – прозора хмаринка. Оточуючий ландшафт – відсутній. Таке враження, ніби Грег бовтається в помийному відрі з лайном. Окрім мутних зеленкуватих помий не видно нічого.
Далі, другий рівень бачення. Орт – медуза. В напів-прозорому зеленавому багні-повітрі повільно плазують коричневі медузи. Вони занурюються в більш густе та зелене багно, вочевидь море, наповзають одне на одне, і незграбно вовтузяться. Деякі валяються на жирно блискаючій грязюці пляжу, розіклавши свої численні щупальці, а деякі плазують до заростей, що оточують пляж. Це кущі-не кущі, а неначе велетенські закустрані мочалки, які повільно колишуть своїми тонкими, кострубатими бурими пагонами. В гущавині тих мочал висять якісь темні плоди, круглі та довгасті, сірі, бурі, коричневі. З ґрунту та з моря весь час піднімаються жовтуваті бульбашки, які повільно спливають нагору, лопаючись з дуже якимось знайомим звуком. І запахом теж. Складається таке враження, ніби планета, вибачаюсь, пукає. Так, картина не з приємних!
Зате третій рівень бачення! О! Це щось! Грег опустив свою віртуальну щелепу на віртуальні груди. Яскраве сонце освітлювало чудовий пляж з золотим пісочком. Синє, чисте море колихалося під ногами, невисокі прозорі хвилі м’яко накочувались на пісок, наповнюючи повітря свіжим запахом водоростей. По пляжу походжали люди – молоді чоловіки та жінки невимовної краси. Вони всі були оголені, а їх тіла були неперевершені – мускулясті, стрункі, гнучкі. Це були не люди, а юні боги. Причім десь половина з них займалася сексом, вірніше, це була якась гігантська груповуха, якої годі було побачити навіть в Інтернеті. Ці боги з веселими виразами облич виробляли таке, що Грег і уявити собі не міг. Ну, ні фіга собі!
- Агов, Грицю, не дуже на них задивляйся! А то вони ще тебе помітять і затягнуть в своє болото задоволень! - перервав Грегові споглядання Орт.
- Та я ж в астральному тілі, як вони мене затягнуть, – відповів Грег, відводячи погляд від пляжу та червоніючи.
- Та вони, якщо захочуть, то все, що завгодно зроблять, їм аби нові враження, – бурчав Орт. - Он подивися краще на наші сади.
Грег повернувся і почав дивитись на «сади». На цей раз це дійсно були сади – чудові невисокі дерева, з густим зеленим листям і всі обвішані яскравими плодами. Це були і ананаси, і апельсини, і якісь інші фрукти, потім там висіли різноманітні ковбаски, тістечка та пиріжки. Грег розсміявся і полинув ближче – роздивитися. Далі на інших деревах висіло вже зовсім щось чудернацьке. Це були невеличкі пляшечки з різними алкогольними напоями, потім запалені люльки і сигари (вони диміли, але чомусь не згорали) , далі висіли , о боже, шприци, мабуть з наркотою, та щось таке – ніби колеса? Ні, Грег подивився пильніше і колеса перетворились в таблетки – трамадол, димедрол.
- Грицю, не дивуйся, це твій дух намагається перекласти оточуюче на мову твоїх звичних відчуттів, – підказував Орт.
- Ну, Орте, друже, ну і житуха у вас! Та це ж справжнісінький рай! – вигукнув Грег з захопленням.
- Та рай, рай, нехай йому грець! Ти бачиш, наш люд від того раю зовсім розум втратив, тільки сплять, жеруть, п’ють, трахкаються, і це все, – похмуро сказав Орт.
- А ми тільки мріємо про таке життя! – сказав Грег.
- От про таке мріяти! Боже збав.
Тут до одного з дерев наблизилась, ой, пригарнесенька повненька блондинка з дуже тонкою талією. Вона граціозно піднялась навшпиньки і зірвала кремове тістечко з гілки дерева. Грег знову відвісив щелепу, не в змозі відірвати погляду від дівчини. Вона раптом завмерла, прислухаючись. Потім повернулася до Грега і подивилася йому прямо в очі пронизливим поглядом синіх, як море очей. У Грега пересохло в горлі. Потім дівчина посміхнулася, відкривши сліпучо-білі дрібненькі зуби і захиталась з боку в бік, від чого її повні пружні груди заколихалися настільки спокусливо, що у Грега десь там, далеко на Землі, перехопило подих. І раптом, хрусь! В голові Грега щось клацнуло, і картина змінилася, медуза кольору хакі трусила своїми вусиками, які звисали з під її гулястої безокої голови, і вся омана зразу спала з Грега. Фух, ну і жах! Медуза теж відвернулася від нього і почала незграбно та поволі засовувати кострубату руду шишку кудись собі під верхній ряд щупалець, мабуть, їла те «тістечко».
- Все, хлопче, тепер на пляжах будеш дивитися тільки так, а то ти тут і пропадеш, а твої рідні будуть плакати над твоїм вічно сплячим тілом. Я тобі третє бачення поки що відключив, – сказав Орт строго, як і належить справжньому гуру.
Грег хоча і не був від цього в захваті, але розумів, що такі запобіжні заходи необхідні, щоб дійсно з глузду не з’їхати.
#1565 в Фантастика
#419 в Наукова фантастика
знайомство з інопланетянином, блакитні перлини, допомога людству
Відредаговано: 04.07.2022