1. Знайомство з Ортом

1. Знайомство з Ортом.

   Грег  летів до Сонця. Йому дуже подобалось наближатися до життєдайного, сліпучого, бурхливого світила, яке жило своїм величним життям. Вогняні вихри, могутні протуберанці, потоки світла та  жмутки плазми, які час від часу зривалися з поверхні Сонця, зовсім не лякали Грега.  Він відчував тепло, тільки коли спускався  до самої розбурханої поверхні світила, і це тепло було дуже приємне та надавало йому сил для подальших подорожей Всесвітом.

   Грег пурхав серед вогняних хвиль, пірнав  і  зринав з вогняної стихії, радіючи, як дитина. «На сьогодні досить, полечу деінде», - подумав Грег.  Він зібрав все своє невагоме, невидиме тіло в тугий жмуток і полинув геть від Сонця, на край сонячної системи – подивитись на неї збоку.

   Навкруги панували тиша та спокій, але коли прислухатись якимось особливим, астральним слухом, то можна було почути різноманітні звуки. Ні, не звуки, а скоріше думки, чи емоції. Чиї думки? Не зрозуміло, адже навкруги  не видно нічого та нікого, тільки інколи пролетить якась каменюка, зовсім не турбуючи  незворушних,  нерухомих, яскравих зірок.  Грег напружував свій астральний зір і скоро почав розрізняти в порожнечі простору якісь майже прозорі хмарки, які злегка відсвічували тьмяним світлом.   Ось дві маленькі  хмаринки, вони  пурхають одна навколо одної, ніби грають, вони сміються та про щось жваво розмовляють, неначе щебечуть дві дівчинки, повертаючись зі школи.  Помітивши увагу Грега, хмаринки завмерли на мить, видовжились у веретенця та швидко зникли з його поля зору – немов злякались.

   Ось скрізь простір стрімко мчить якесь астральне тіло. І Грег відчув, що воно - лається! Сміхота. Грег не все міг зрозуміти в емоціях цього мандрівника, але це було щось приблизно таке: «Запускають вони ті супутники – оті металеві страховиська! Скільки від них смороду та кіптяви!  От недоумки! Тільки засмічують простір! Невже не можна напружити свої мізки і полетіти духовно! Тим більше, що можуть же  це робити! Он летить же якийсь первісний примат». «Це він про мене!» - здогадався Грег і полетів  швидше, намагаючись наздогнати колегу по мандрах Всесвітом, щоб поспілкуватись, але той стрімко зник, наостанок запустивши  в Грега неприємну емоцію відрази та незадоволення.  Щось на зразок: «Літають тут всілякі!»

   -  Грицько, от ледащо, ти досі спиш!  - скрізь сон почув Грег. Це повернулася з базару бабуся,  ох,  зараз буде виховувати.

   - Бабуню, тільки десята година, чого ти лаєшся – позіхаючи, відповів Грег.

   - А на лекції? Та коту хоч би горщик помив, он він вже дві купи наклав, а ти все спиш! Що тільки твої батьки думають, ти ж ледарем виростеш! – не вгавала бабуня.

   - Все, все, все – біжу на лекції! – Грег швиденько зібрався, так-сяк поснідав і вшився з дому.

    На лекціях Грег в основному був зайнятий тим, що обмірковував свої  пригоди  уві сні і намагався зрозуміти, чи це просто сни  ледачого студента, чи він дійсно мандрує просторами Всесвіту.  Так нічого не прояснивши для себе, він вирішив продовжити свої дослідження і  спромогтися познайомитись з кимсь із інших мандрівників, якими, як він зрозумів, Всесвіт просто кишів. Але такі сни-мандрівки по космосу йому снилися не часто, тому, коли нарешті він знову опинився біля Сонця, то зарядившись трішки його життєдайною енергію, швидко полинув геть – шукати, з ким би побалакати.

     Але його нахабним чином ігнорували! Він встигав тільки вловити якісь обривки думок та емоцій, якийсь насторожений ментальний погляд – і мандрівник зникав, не виявляючи ані найменшого бажання познайомитись. «І хто ж вони такі?» - думав Грег. «Наші, земні мандрівники, як от я, чи, може, ангели? Чи душі померлих? Але як на ангелів,  то дуже вони якісь ні, не злі, а просто дратівливі і  пихаті, нічого не розумію».  Так він побовтався ще  трохи в  порожнечі, уважно прислухаючись до простору, поки не відчув на собі  чийсь зацікавлений погляд. Було таке враження, що його просвічують рентгеном, або сканують всі нутрощі ще якимось невідомим приладом. Грег заозирався навкруги.  Поблизу нікого не було видно, але напрям цього пронизливого погляду Грег запеленгував і полинув назустріч, з надією і острахом. 

   І ось, на  невеликому бурому астероїді, покритому кратерами та щілинами, він побачив того мандрівника – таку саму ледь блискаючу напівпрозору хмаринку. Але коли подивитися на неї трішки інакше, ніби прикривши свої ментальні очі, то здавалось, що це не то медуза, не то  восьминіг, чи якесь інше морське створіння з багатьма ногами-щупальцями та невеликою  гулястою головою без очей. А якщо закрити очі, і дивитись зовсім вже якимось внутрішнім зором, то здається, ніби на астероїді сидить просто собі якийсь вусатий дядько, чомусь в чоботях,  у фуфайці, в хутряній шапці з вухами та з рушницею через плече. Дядько посміхався, закинувши ногу за ногу, і палив люльку.

   - Що, нехтують нашим братом енергетики? – раптом запитав Грега той дядько-медуза-хмаринка.

   - Га, що? -  затинаючись перепитав Грег, він не очікував такого початку розмови.   

   - Та кажу,  нахабні енергетики, їм здається, що вони пупи Всесвіту!  - продовжив дядько, випускаючи дим з люльки. (Боже, яка люлька, тут же немає повітря – збентежено думав Грег).

   - А…То що, виходить, що ми з вами не енергетики? – нарешті спитав Грег.

   - Боже збав, ми «м’ясні», як  принизливо вони нас називають, – посміхався дядько, просто розвалившись на астероїді.  Грег примостився поряд.

   - Розумієш, хлопче – продовжував дядько-медуза, - вони вважать нас чимось на зразок слимаків чи комах, чи взагалі – якихось інфузорій.

   - А ви теж з Землі, як і я? – спитав Грег.

   - Ні, ти що, я взагалі з іншого кінця  цієї галактики, наша раса колись була могутня, панувала не на одному десятку зоряних систем, -  дядько заклав одну руку під голову і лежачи продовжував диміти трубкою.

   - А зараз же що? – запитав Грег.

   - А ніщо – ми майже виродились. Розумієш, ми досягли всього, чого хотіли, ворогів у нас ніяких нема і не було вже дуже давно. А це розслаблює. В результаті наша раса загубилася в насолодах та радощах життя. Ну,  а з-за цього за довгі тисячоліття неробства  у нас повисихали мізки і ми перетворилися в тих самих медуз, з яких колись починали свою еволюцію.