Іван Богун

Глава 12

Іван Богун

17 лютого 1664 року на світанку біля Новгорода-Сіверського, край села Комань від рук польських окупантів загинув видатний державний і військовий діяч української нації, наказний гетьман, полковник, прославлений козацький лицар Іван Богун. Пригадаємо передумови і обставини його загибелі. Весною 1662 р. Іван Богун на деякий час повертається в Україну і Юрій Хмельницький залучає його до воєнних дій на Лівобережжі. Але в цих боях славетний козак не виявляє активності й гетьман відправляє його до Польщі. Незабаром кальницький полковник І. Богун був ув'язнений поляками. Але він потрібен був Україні і це добре зрозумів гетьман Петро Тетеря. Ще до отримання гетьманської булави П. Тетеря просить польського короля відпустити уславненого полковника. Ян Казимир в 1663 р. звільняє Івана Богуна в обмін на участь в поході на Лівобережну Україну. Тетеря зумів зібрати довкола себе кращу старшину - полковників  Лісницького,  Ханенка,  Богуна, Гоголя та інших. Враховуючи інтелект і військові здібності Івана Богуна, його включили до складу військової ради, призначили наказним гетьманом козацьких військ. Король Ян Казимир мав намір пройти вогнем і мечем усе Лівобережжя - від Києва до Глухова і Новгород-Сіверська. "Взимку 1663- 1664 рр., - пише Дмитро Дорошенко, - велике польське військо на чолі з королем вступило на Лівобережжя. З поляками йшов і правобережний гетьман Павло Тетеря. Разом з ним були козацькі полковники Богун, Гуляницький, Гоголь, Ханенко та ін".

Знаючи таємні плани Польщі з військової ради, він здійснював складні воєнні операції, подавав таємні повідомлення лівобережним козакам, у фатальний період облоги Глухова Богун потаємно передавав зброю, різні повідомлення, як діяти козакам однієї і другої сторони, внаслідок чого облога Глухова була знята, а поляки ще на місяць затримані. Однак з перших днів походу Іван Богун намагається завдати шкоди полякам, зриває їх воєнні плани. Лівобережні міста охоче здаються Богунові і завдяки цьому не були зруйновані. У деяких випадках козацькі гарнізони цих міст приєднувались до Богуна. Не маючи достатньо сил, поляки не залишали у містах своїх гарнізонів, і коли коронні війська в січні 1664 р. обложили Глухів - останнє місто перед московським кордоном, - то вся "підкорена територія" запалала вогнем повстання. Іван Богун розробив план революційного перевороту для остаточного знищення ворога і об’єднання Правобережної і Лівобережної України в єдину незалежну державу. Але зрада!

Під час облоги Глухова Іван Богун діяв безстрашно. Як члену військової ради, йому були відомі всі замисли поляків. Пізніше про це з люттю писав поляк Єрлич, що Богун повідомляв захисників Глухова про час штурму, показував найзручніші місця для вилазок, передавав порох тощо. Облога Глухова, хоча й тривала майже місяць, не зламала захисників. За цей час Іван Брюховецький встиг зібрати військо і разом з російським воєводою Ромадановським наблизитися до позицій поляків. У Івана Богуна виникає новий задум - він домовляється з Ромадановським, що під час битви з польським військом він ударить зі своїми козаками в тил полякам. Під Глуховим Ян Казимир дізнався, що  Богун мав таємні зв'язки з Брюховецьким і Ромадановським. Король у своєму листі до дружини говорить, що його повідомили про "зраду" Богуна козацькі офіцери.

17 (27) лютого 1664 р. на світанку біля Новгорода-Сіверського, край села Комань Івана Богуна було закатовано. "польовий військовий суд, - пише Микола Костомаров, - що відбувся в Новгороді-Сіверському, виніс постанову про смертну кару й Iвана Богуна разом з кількома його прихильниками було розстріляно". Ян Казимир в листі до дружини про Богуна писав: "Я наказав його арештувати з наміром покарати рукою ката,... але Бог покарав його інакше."

Як свідчать джерела, про причину та обставини смерті Івана Богуна знала лише верхівка поляків і зберігала в таємниці. Тому досі достеменно невідомо, як загинув Іван Богун. У літописах Єрлича і польських щоденниках, опублікованих наприкінці XIX ст., є лише натяки про смерть Івана Богуна. Знаючи його характер, можемо лише припустити, що під час арешту на засіданні ради, він міг учинити серйозний опір і його убили навіть самі члени ради. Так трагічно закінчилось життя славного козацького полковника, героя Хмельниччини, який став жертвою складних політичних умов розірваної на дві частини України. Протягом 15 років не випускав з рук пернача – очолював багато переможних визначальних боїв. Завжди, де був Богун, там була перемога – козаки йому вірили, його любили, за ним ішли.

Але, попри всі затемнені колізії його життєвого шляху, із джерел і матеріалів, що нам відомі, вимальовується постать людини непересічної, яскравої. Це був мужній, безстрашний і відважний воїн-козак, талановитий полководець, безкомпромісний у своїй відданості ідеї служіння своєму народові. Ім'я Івана Богуна - видатного полководця епохи Хмельниччини - назавжди залишилося в пам'яті нащадків, про що свідчать численні народні перекази та думи, назви установ і меморіальні дошки. Як говорилося сучасниками великого полковника в одній з них: "А кобзарі грали, в струни дотикали та Богдана з Богуном піснями вихваляли!". І хоч досі немає належного пам’ятника Богуну, але є один вічний пам’ятник – це висока гора над Десною, де пролилась священна кров Героя, яку народ назвав Івановою горою. Там, на вершині, лежав камінь із написом “Тут спочиває полковник – наказний гетьман Іван Богун”. В період приходу “визволителів” цей камінь добрі люди заховали глибше, пересунули убік – щоб не помстились над останками Героя. Зараз там високий дубовий Хрест – Могила Івана Богуна,

Олена Теліга «Сила через Радість» (Звіт, виголошений в Українській Студентській Громаді в Варшаві, 15червня 1937 р. (фрагмент))