Вікентій Хвойка

Глава 10

Вікентій Хвойка

1

9 лютого 1850 року в селі Семині Богемія в старовинній шляхетній чеській родині народився хлопчик Вікентій (Ченек) Хвойка. З малих літ в ньому проявився наполегливий і самостійний характер. Він закінчив комерційне училище в місті Хрудім та Празі де захопився давньою історією та старожитностями, багато читав, вивчав мови, подорожував. Так він познайомився з вродливою українкою з родини Александровських і слідом за нею приїхав до Києва у 1876 році.

Справа йшла до шлюбу, коли з’ясувалося, що дівчина страждає серйозним душевним розладом. В Богемію молодий чоловік вже не повернувся, хоча до кінця життя залишався одинаком.

У Києві працював учителем – викладав німецьку мову й малювання. Водночас успішно займався сільським господарством, його успіхи в агрономії відзначені дипломами й медалями на сільськогосподарських виставках. Однак пожежа в агрономічній лабораторії під Києвом, полум’я знищило напрацювання і нагороди багатьох років, поставила крапку на цьому напрямку, але принесла всесвітню славу. На згарищі він знайшов кілька металевих кілец. Місцеві пояснили, що це жіночі браслети княжої доби і на  початку 1890-х Вікентій Хвойка захопився археологією. Багато спілкувався з Володимиром Антоновичем та Федором Вовком. Провадив розкопки у Києві та на Наддніпрянщині, які фінансувалися відомими меценатами  Борисом Ханенком і Миколою Терещенком.

В 1893-му відкрив палеолітичну Кирилівську стоянку на київському Подолі із великим скупченням кісток мамонтів (67 уламків ікол), згодом – старожитності Зарубинецької і Черняхівської культур, міста Володимира в Києві. Також проводив розкопки на Замковій горі в Чигирині, на Запоріжжі. Та головним його відкриттям стали пам’ятки Трипільської культури: (1896), знайдені в селах Трипілля, Жуківці, Стайки на Київщині, на київському березі Дніпра та поблизу міст Канева і Ржищева. Це були залишки прадавніх поселень першої половини ІV тисячоліття до нашої ери: понад 50 залишків помешкань-землянок, 39 глинобитних жител, кількох гончарних печей, знаряддя праці, а головне – залишки яскраво розмальованої кераміки з чарівними і складними візерунками. Ці відкриття мали не менш сенсаційні результати, аніж розкопки Трої чи Мікен.

Багато хто вважав, що Хвойці просто щастило. Однак за всіма знахідками стояла кропітка праця. Він багато їздив по селах навколо Києва, розпитував місцевий люд про знахідки давніх речей, черепків. А вже тоді починав розкопки. Вікентій Хвойка входив до Київського товариства шанувальників старовини та мистецтва. Один із засновників Київського музею старожитностей та мистецтв (сучасний Національний музей історії України), де працював зберігачем археологічного відділу. Піонер і фундатор української археології Вікентій Хвойка по праву займає місце в когорті найславетніших постатей цієї науки у світі, таких як Г.Шліманн, Л.Вуді, Ч.Гарольд та ін. Важко знайти період прадавньої української історії, в якому з його ім’ям не були б пов’язані археологічні відкриття або блискучі наукові досягнення. Він був, зокрема, першовідкривачем ранньослов’янських археологічних культур на території України і пам’яток давнього Києва, започаткував нову наукову добу в дослідженнях палеоліту України… Будь-яким із цих та інших відкриттів пишався б кожен професіонал від археології. Парадоксально, але Вікентій Вячеславович був археологом-самоучкою. Він покладався на свою надзвичайно розвинуту інтуїцію, підкріплену знаннями й багаторічним досвідом. Дійсний член 11-ти наукових товариств. Автор кількох десятків друкованих праць, які заклали джерельну базу археологічного вивчення давньої історії Середнього Подніпров’я: «Кам’яний вік Придніпров’я» (1901), «Поля поховань в Середньому Придніпров’ї» (1901), «До питання про слов’ян» (1902) та інших. Своїми дослідженнями доводив принцип автохтонізму, згідно якого на основі місцевого населення, що проживало в даному регіоні з доісторичних часів, сформувалася південно-східна гілка слов’ян. Це біографічна довідка про славного чеха з українським серцем, а його душу можна побачити в нещодавно знайденому щоденнику.

2

Втрата коханої дівчина стала глибокою душевною раною Вікентія на все життя. Він замкнувся в собі. Заглушити біль допомагала улюблена агрономія і наукова робота. Він висаджував хміль і чеське просо росичка. Свій досвід Вікентій узагальнив в наукових роботах відзначених медалями та дипломами.

В 1978 році Вікентій познайомився з професором істориком та археологом київського університету Володимиром Антоновичем і це визначило його подальшу долю. В свої 40 років Вікентій Хвойка вирішив стати археологом і увійшов в тогочасну київську еліту. На одному з прийомів Антонович сказав Вікентію:

- Бачите того гарного чоловіка з борідкою? – Це один з найбагатших людей Києва і України Микола Терещенко. Він дуже відомий благодійник, меценат, збирач художніх творів і любитель археології.

- На пагорбі біля Кирилівської церкви копачі знайшли якісь кістки. – Чи зміг би пан Микола профінансувати ці розкопки?

- А це ми його відразу і запитаємо. Вони підійшли до Миколи Терещенка, який був в центрі уваги кількох жінок модного київського салону.

- Дозвольте вам представити молодого ентузіаста археології, Микола Артемович, якій прагне здивувати світ своїми відкриттями, - жартуючи промовив Антонович.

Микола Терещенко, оцінюючи подивився на Вікентія Хвойко і міцно потиснув руку.