Шолдери

Глава 6

Шолдери

1

Три вімани шолдерів, що встигли старувати з Фаетону, який вибухнув, летіли в різні сторони, кожен з олігархів рятував себе. Вони бачили, як перетворюється на купу уламків, колись квітуча планета, яку вони знищили своїми ж руками через свою непомітну жадобу і жагу до абсолютної влади. Вибухова хвиля порозкидала їх на величезну відстань, але згодом вони отямились і вирішили летіти на Марс. Пройшло достатньо багато часу, поки Мор, Рок и Рот скорегували політ своїх віман за допомоги інженера Біла. Вони обережно облетіли пояс уламків Фаетону і почали наближатись до Марсу. Траєкторія польоту була досить складною і потребувала багато часу, та, коли вони нарешті побачили Марс, їх охопив жах і розпач. Планета була мертвою і непридатною для життя. Вони обертались навколо Марсу, намагаючись хоча б знайти воду для поповнення запасів, але нічого не знайшли. Лише сумне людське обличчя дивилось на них з базальтового плато.

- У нас два шляхи, або летіти на супутник Юпітеру Ганімед, де точно є вода, або летіти до невідомої Пангеї, - промовив інженер Біл.

- Летимо до Ганімеду, - мало не закричав Мор. – Не треба ризикувати моїм життям.

- А що далі? – заперечив Рок. – Там вічний холод, а нам потрібна їжа. Ми все одно загинемо.

- Пів-року ми будемо в стані штучного сну і нам не потрібне буде харчування. Але краще вже летіти до Пангеї. Можливо це єдиний шанс врятуватись, - сказав Рот. Думки розділились, але в цей час інженер Біл повідомів, що отримав слабенький радіосигнал з орбіти Пангеї.

- Демократи вже на Пангеї і там є вода і рослинність. Це наш шанс вижити. Суперечка припинилась і комп’ютер почав розраховувати складну траєкторію і час польоту.

- Який я був дурний, коли дозволив вкрасти лабораторний зразок реактору у того клятого Ана. Ми втратили всі свої багатства і владу, - скиглив Мор.

- Ми всі винні, що довірились нашим науковцям, які не змогли контролювати швидкість реакції і тепер вони мертві. Досить балачок, всім спати. – тоном начальника наказав Рок. Летіти треба буде дуже довго. Через хвилину вони вже спали.

2

Тихенький сигнал розбудив шолдерів: в ілюмінаторі вони побачили голубу планету Пангея.

- Та це ж справжній рай, - сказав Рок. – Подивіться скільки тут води і зеленої рослинності.

- Біл, запеленгуй де висадились демократи, - наказав  Мор. - Вони наші вороги і  и маємо бути якнайдалі від них і не видавати своєї присутності.

- Я вже це зробив, - сказав Біл. – Ми пролітаємо над довгим континентом, а демократи з іншого боку планети. Це найкраще місце для посадки. Три вімани почали повільно знижуватись.

- Тут стільки лісів, що немає місця для посадки, - бурчав Біл.  – Хоча є гори з луками.

- Сідай вже на гору біля цього пів-острова, - наказав Мор. – Я вже хочу відчути землю під ногами. Легкий поштовх і ось всі три вімани вже на гірському плато. Тепер це пів-острів Юкатан. Нервова напруга була настільки велика, що у шолдерів не було сил навіть радіти, що залишились живими.

- Треба чогось випити, - сказав Біл і дістав пляшку з алкогольним напоєм. Це допомогло зняти стрес і повернуло до реальності.

- Тут безліч невідомих мікробів та вірусів, тому вихід назовні тільки у легких скафандрах, що фільтрують повітря. Я вийду першим і візьму пробу води з того струмка. Інженер відкрив люк і вийшов назовні. Навіть через скафандр він відчув гарячий порив тропічного вітру. Температура була за тридцять градусів. Біл обережно пішов до струмка. З під ніг в різні боки повзли змії. Не встиг він набрати флягу з водою, як налетіла хмара і пішов сильний дощ з громом і блискавками. Це був період пасатних вітрів. Повернувшись назад через стіну тропічного дощу, Біл без сил впав в крісло.

- Водою ми забезпечені, але всім треба відпочити. Він заснув. Скориставшись цим Мор, Рок і Рот вирішили провести таємну  нараду.

- Ми завжди мали слуг, а тепер тут тільки один Біл. На трьох цього раба не поділити.

- Можливо ми знайдемо тут аборигенів, яких зможемо перетворити на рабів, а Біл буде старшим рабом, - сказав Рок.

- Ми маємо всіх залякати і вимагати повної покори.

- Я облечу навколо пів-острова і, можливо, сканер щось знайде, -  відповів Рот. – Нам потрібна їжа і треба вполювати якогось великого звіра. Вімана Рота безшумно полетіла вниз по схилу, майже торкаючись верхівок велетенських дерев, на яких сиділи мавпи і папуги. Сканер потріскував, роздруковуючи карту польоту. Через деякий час з’явилось узбережжя і море. З лісу вийшла молода лама, яку Рот убив лазером і маніпулятором затягнув у вантажний відсік. Він так зосередився, що не помітив, як до берега причалив човен і шестеро майже голих туземців кинулись тікати до лісу. Рот побачив лише їхні засмаглі спини, які зникли серед кущів.

- Раби в нас точно будуть, - подумав Рот. – Ми примусимо їх будувати великі нікому не потрібні ритуальні споруди, де вони будуть поклонятись нам і приносити жертви богам. Вімана піднялась в повітря і полетіла за втікачами. Незабаром Рот побачив на галявині селище з  примітивних осель з гілок та накритих пальмовим листям. Зробивши коло, Рот підпалив лазером одну з осель і, задоволений ефектом, полетів назад на автопілоті. Тушу лами різали всі  втрьох поки Біл спав.