Люди Пангеї

Глава 4

Люди Пангеї

Наступного ранку після шаленого кохання, Ан довго не міг прокинутись, але Намму стягнула з нього ковдру.

- Вставай, пангеці на нас вже чекають.

Ан через силу відкрив очі і почав сповзати з ліжка. Він ще спав на ходу і лише холодна вода при вмиванні привела його до тями. Три високі міцні пангейці стояли біля трапу люка. Вони були чорноволосі зі світлими очима. Намму винесла їм напій з фаетонських плодів і сама випила разом  з ними. Пангейці слухняно виконували всі прохання жінки і було видно, що напій їм сподобався. Коли вийшов Ан, пангейці різко вклонилися в пояс і це свідчило, що тут панував патріархат. Жінок на цій планеті шанували менше і це пояснювало бунтарство амазонок, які не хотіли правління чоловіків над собою. Пангейці мали при собі довгі списи з кам’яними наконечниками. Один йшов попереду, а два інших прикривали Ана і Намму ззаду. Було очевидно, що небезпека в лісі існувала. Ліс був такий  густий, що  майже закривав світ від Шамашу (Сонця). Тропа була ледь помітна і по ній напевне водили баранів на пасовисько. Раптом з кущів вискочив великий звір з рогами і помчав у хащі. Намму зойкнула. Передній пангеєць обернувся і, посміхнувшись, сказав:

- Не бійтесь, це лось. Вони небезпечні лише під час гону.

Несподівано ліс закінчився і попереду була велика галявина оточена валами. З одного боку були дерев’яні ворота, біля яких стояли озброєні списами воїни. Передній пангеєць видав гортанний звук і сторожа впала на коліна і прокричала: «Слава богам»! Ворота розчинилися і всі увійшли всередину городища. Вздовж валів по периметру стояли двоповерхові дерев’яні будиночки, а в центрі стояла дерев’яна статуя, якогось божества.

Назустріч фаетонцям вийшли кілька старців в супроводі чоловіків, жінок і дітей і всі стали на коліна.

- Вітаємо вас, боги, у нашому домі. – сказав верховний вождь Боян. - Вже багато століть ми очікували на ваш прихід і ми щасливі, що нам випала можливість вас побачити. Сьогодні ввечері ми влаштуємо на вашу честь велике свято. Ан включив аналізатор-перекладач на повну потужність і гучним голосом схожим на гуркіт грому виголосив:

- Люди Пангеї. Ми прийшли до вас, щоб припинити міжусобні війни, щоб навчити вас кращим методам господарювання, дати вам нові знання, щоб ви і ваші діти жили щасливо на цій прекрасній землі. Виконуйте всі наші накази і вчіться. Боян запросив фаетонців в свій дім. Він був точно таким, як і  інші, і це говорило про демократію цього суспільства. Великий стіл, широкі лавки, розмальовані глечики на полицях, господарське знаряддя з каменю та кісток. Життя тут було примітивним і важким, а кожен день був сповнений небезпек. Коли вождь і старі волхви сіли на свої місця, Намму сказала:

- Вождь Боян і всі присутні. Щоб швидше вам оволодіти новими знаннями ваші молоді жінки мають народити нове покоління від нас – богів. За велінням святого небесного духа вони завагітніють непорочним зачаттям і їх діти замінять ваші камінні ножі на такі ж, які ми вам подарували. Життя ваше стане кращим і безпечнішим, якщо ви на це погодитесь. Ці діти будуть напів-богами і будуть жити значно довше від вас. Волхви почали тихо перешіптуватись, а, дійшовши певної згоди, Боян сказав:

- Ми поговоримо з нашими жінками і, якщо вони погодяться народити напів-богів, то ми не проти. А тепер ми покажемо вам наше господарство: пшеницю, з якої печемо хліб, наших домашніх тварин, які дають нам молоко і шерсть для одягу і головного нашого помічника коня. Один з волхвів вивів Ана і Намму на двір  і вони пішли вздовж інших будинків, біля яких стояли пангейці і кланялись. В загорожі стояли якісь звірі з великими головами і гривами, а також якісь рогаті тварини.

- Це наші помічники, коні. – Пояснив волхв.  - Ми на них їздимо і оремо землю, а це корови і воли. Городище було досить   велике. Обійшовши його по колу вони зупинились біля дерев’яного ідола, який стояв на обтесаному каміні.

- Це наш головний бог Перун громовержець,- промовив волхв. – Його блискавки страшні і можуть вбити людину, якщо він сердиться. Увагу Ана привернув сам постамент, який мав рожево-голубій колір. Це була мідна руда.

- Де ви взяли цей камінь? - спитав Ан.

- Наші предки жили в печері. Там ми побачили цей гарний камінь і обробили його.

- Ви повинні показати мені цю печеру. Ми навчимо вас робити з цих каменів нові знаряддя праці і ваш народ отримає величезну перевагу над іншими. Ви станете обраними самим небом. Якщо ця печера недалеко, то може хтось принесе мені кілька уламків такого ж каміння? Волхв покликав двох чоловіків і Ан розказав, як мають виглядати уламки і вони пішли до печери. А тим часом городище готувалось до свята. Жінки готували овочі, пекли в печах хліб, а чоловіки оброблювали туші кількох баранів. Біля статуї Перуна готували дрова для великого вогнища. Намму щось пояснювала жінкам і допомагала в приготуванні їжі своїм сталевим  ножем, який викликав у пангейців справжнє захоплення. Біля них крутились зацікавлені, але насторожені діти. Увагу Намму привернув керамічний посуд, розмальований чорними стрічками.

- Хто у вас виробляє такий гарний посуд? – Здивовано запитала пангейських жінок Намму.

- Це мій чоловік Любомир. - З гордістю відповіла одна з жінок. - Він придумав пристрій, що обертається. Він ліпить на ньому з глини посуд, який ми потім випалюємо, а ще він зробив щось кругле і каже, що на ньому можна буде їздити.