Глава 9

Через кілька днів після останньої зустрічі, інформатор зв’язався з Марічкою та Олексієм. Вони зустрілися в темному дворі старого будинку, де, сховавшись від поглядів сторонніх, чоловік розповів нові подробиці. Очі його були пильними, але й напруженими.

— Євген Шевченко, міністр внутрішніх справ, має пряме відношення до всього цього, — почав він, поглянувши через плече. — Якщо він дізнається, що ви наближаєтесь до розгадки, не залишиться жодного шансу.

Марічка і Олексій, хоч і знали, що це буде важко, не відступали. Олексій стискав кулаки, а Марічка намагалася зберігати спокій, хоча кожне слово інформатора викликало нові страхи. Шевченко — це була не просто людина з великим впливом, це була система, здатна зруйнувати будь-кого, хто наважиться йти проти неї.

— Як нам дістатися до нього? — запитала Марічка, намагаючись звучати спокійно, хоч серце її билося швидше.

Інформатор дістав з кишені карту, розгорнув її і поклав на стіл, поруч із пошарпаним столом. Він показав точне місце.

— Шевченко тримає важливі документи у підземному бункері свого будинку. Це на околиці міста. До бункера веде лише один вхід, і охорона стоїть постійно. Вам потрібно знайти спосіб потрапити туди, не привертаючи уваги.

Марічка і Олексій уважно вивчали карту. План був простий, але надзвичайно небезпечний. Вони повинні були проникнути у будинок, знайти бункер і забрати потрібні документи, перш ніж хтось з охорони їх помітить.

— Ми готові, — сказала Марічка, відчуваючи, як її серце наповнюється рішучістю. Вона не могла дозволити собі відступити, навіть коли розуміла, наскільки це небезпечно.

Інформатор подивився на них з серйозним виразом обличчя, а потім додав:

— Ви повинні зрозуміти, що, якщо вас піймають, я не зможу допомогти. Ваша мета — це не просто документи. Якщо ви виявите те, що я думаю, вам треба бути готовими до всього.

Олексій нахмурився, але сказав:

— Ми зможемо впоратися.

Інформатор кивнув, зібрався й сказав на прощання:

— Не забувайте, все, що ви знайдете, може змінити не лише вашу долю, а й долю всієї країни. Тому будьте дуже обережні.

З цими словами вони розійшлися. Марічка і Олексій ще довго залишались у темряві, передчуваючи те, що їх чекає попереду. Вони повинні були потрапити до будинку Шевченка, знайти бункер і витягти документи, не потрапивши в пастку. Їхнє завдання було надто важким, і кожен крок міг стати останнім. Але вони вже не могли повернутися назад. Тепер усе залежало лише від того, наскільки добре вони зможуть тримати нерви і діяти злагоджено.