8.5

Перед усіма показався темний силует. З його появою небо ще щільніше затягнулось грозовими хмарами, а сонце взагалі сховалось із виду. Морок ночі заполонив середовище.

- Молодець, мої вірні воїни! - невідомий звернувся до Хайджерів, які миттю попадали ниць перед, очевидно, своїм володарем. - Ви славно попрацювали! Тепер ідіть відпочивайте, далі я сам!

І вони просто зникли. За невеликим порухом дзьобоподібної руки усі, як один, розсіялись в повітрі, залишивши по собі лиш сірий димок та купу неприємних вражень. Дівчата здивовано ахнули. Діана подумала: от якби їм можна було так? Тільки глянути в бік нелюда, а його бац! - і нема...

- Так-так-так, що тут у нас? - оцінююче мовив новий монстр.

Він виглядав геть не краще за попередніх, плюс - вмів розмовляти звичною мовою. Захисні обладунки абсолютно чорного відтінку і щит на пару з гостроконечним мечем робили його схожим на справжнього воїна. Зверху стримів захисний шолом із вибитими на ньому довкола незрозумілими символами, ще виднілись прорізи для очей. Все решта було прикрите кольчугою, на ногах - сітчасті панчохи, перешиті золотими стрічками. Великі, наче в слона, ступні закривались постолами, загостреними спереду і підкрученими до верху кінцями. Руки закривали металеві наручі.

Налаштований він був геть не позитивно.

- Купка жалюгідних захисників... Що ви тут забули, юнацтво? Досі ще ніхто не кидав виклику Темним!

Він дуже пишався собою.

- Ну, а ми будемо перші! Чого тобі треба? - спересердя виплюнув Нік, що зараз вже стояв поруч із товаришами. Він вгледів, що теж саме захотіли дізнатись і інші.

- Хто? Ви? Та не смішіть! - короткий глузливий регіт почувся з-під шолома.

- Слухай сюди, бляшанка нерозвинута! - Томасу раптом приспічило уявити себе супергероєм. Бувало таке, що начитавшись всякого, підлітком мріяв давати відсіч чудовиськам. Ніхто не знав, що бажання збудеться, правда, в такій небезпечній формі.

- Ти хто такий, щоб приходити отак і права качати? Думаєш, раз люди беззахисні, то все - їх можна нищити? Що тобі це дасть?

- Томе, спинись! Матінко, що ти таке плетеш? - Діана легенько стукнула його по плечу. Ні, в його словах сенс був, але щоб отак відкрито...

Еліза з Еліотом на мить застигли, у останнього від подиву майже відвисла щелепа. Бо знав у глибинах своєї нікчемної душі, що так не зможе. Вони всі - сміливці, змогли кинути виклик і протистояти, а він... Завжди звик, що все подається "на блюдечку", і більше ніщо його не хвилювало...

- Та як ти смієш? Обізвати великого Кроатона??! - монстр миттю схопився за свою зброю. - Весь світ був приреченим з самого початку, а я - вірний слуга Повелителя, з радістю докладу зусиль для його знищення! І вашого Ельдорадо не буде!

- Нашого? Слухай, чувак, ти помиляєшся... Ми не звідси. І особисто мені байдуже, що ти там зробиш із цією землею, - Еліот захотів долучитись до "розмови".

Ніколас ще раз подивувався такій відвертій байдужості. Дівчата кинули зловісні погляди в бік мажора - їм теж це не сподобалось.

- Може, вже нарешті заберемось звідси? - не вгавав Еліот.

- А може, ти заткнешся? - не стерпіла Діана.

- Е ні, дорогі друзі! Не вийде! Вже якщо ви тут, то я буду радий розім'ятися!

- Облиш їх! Йди, звідки прийшов! - у напрямку Кроатона раптом полетів білий порошок. - Ми не дамо тобі їх скривдити!

У всіх шестеро войовничість і запал миттю згас. Бо поряд з'явились ті, на чию допомогу вони розраховували найменше.

- Бережись! Це ж та сама відьма! - Медісон інстинктивно сховалась за Кларка.

- Лангвідер? А як ви тут... - майже одночасно з подругою здивувалась Еліза.

- Невже ви думали, що лишимо вас самих? - наближаючись, мовила Мамбо. Тепер у її голосі вчувалась лагідність і таке наче непідробне хвилювання.

Від них не залишилось і сліду ворожості. Лангвідер теж з'явився у спорядженні воїна, а Мамбо була наче в тих же лахміттях. Її біляві коси значно виділялись на фоні темного середовища, а через плече була перекинута невеличка світло-коричнева сумка.

На Кроатона викид з порошком аж ніяк не подіяв. Монстр презирливо стряхнув із себе залишки пилу і блимнув очиськами. Схоже, його добряче розлютили...

- Що ж, захисники... Так навіть краще! Знищу всіх разом, і тоді Повелитель буде задоволений! Але спершу ти, - вказав на Тома. - За своє невігластво поплатишся поєдинком!

Магією він переніс себе і Тома за кілька кроків від селища. Лангвідер хотів був завадити, але монстр коливаннями "пришпилив" його до землі. Так само він знерухомив і інших.

А на незадачливого тренера чекала участь страшніша. Виявивши, що той не має зброї, аби захищатись, монстр "великодушно" запропонував боротись у вільному стилі. Поєдинок почався, і всі з тривогою в очах спостерігали...

- Чому ви нам допомагаєте? - Еліза не могла не поцікавитись.

- Ага, так, ви ж наче теє... хотіли... - боязко звернувся Еліот до Мамбо, що розмістилась поряд. Хотілось відступити, аби почуватись в безпеці, але тіло дивним чином не слухалось.

- Що? Принести вас в жертву? - щиро розсміялась цілителька. - Ви серйозно?!

Медді і Діана теж неабияк здиувались такій реакції.

- А хіба не так все було?

- Любі, це була всього лиш перевірка, - заступився за "спільницю" коваль. - Ви повинні були взяти до рук Морфери і випробувати себе. А Мамбо, вочевидь, перевіряла, чи є у вас магічний потенціал...

- Але так нечесно! - викрикнув Нік.

- А Темні хіба борються чесно? Ви ж бачили! Ми безпорадні, поки не знайдемо нових Астаро... Та де ж він?

- Я тут, Ваша Світлосте! - раптом з повітря матеріалізувався ще один юнак з чорнявими кучерями. - Не гнівайтесь за затримку...

З його рук плилось іскристе світло. Чаклував хлопчина досить упевнено.

- Чого так довго? І я просив мене так не звати! Лангвідер та й усе...

- Перепрошую, пане! Мене Рубіна затримала, ну ви ж її знаєте...